ЛІСНИЦТВА

ЛІСНИЦТВА

 «Там верхами над громнями вітри повівають, там чабани овець пасуть, в сопілочку грають».

(Слобідське лісництво) 

Карпати ... Ви тільки вимовляєте це слово, і в уяві постають величні гори, безмежні полонини, стрункі смереки і бурхливі річки ...

Жоден куточок лісових масивів ДП «Вигодського лісгоспу» не обділений унікальністю і багатством природи, але гірські краєвиди, покриті густими незайманими смерековими пралісами віком 120-140 років, прилеглих до найвіддаленішого села нашого району - Сеничів, викликають особливе захоплення. Тут площі смерекових культур віком 50-60 років становлять до 30 га, а в деяких місцях сягають і біля 70 га чистого смерічника. Значні території лісництва займають гірські пасовища – полонини, загальна площа котрих становить майже 27 га, які використовуються жителями села для випасу худоби і заготівлі сіна.

Жителі села Сеничова завжди славились умінням у непростих суворих гірських умовах вести своє нехитре господарство - вирощувати овець, кіз і велику рогату худобу. Вівчарство - одна з найдавніших професій в Карпатах, яка збереглася у Сеничові до сьогоднішніх днів. Знання і секрети виведення і випасу овець передавалися з покоління в покоління, від батька до сина, від діда до онука. Цей рід занять завжди приваблював своєю романтичністю і можливістю бути вільним, адже гори це зовсім інший вимір, де ви перебуваєте за межами часу та побутової метушні. Самі сеничівські чабани кажуть, що вівчарство це заняття для душі і улюблена справа.

…На небі розгорається зоря. Промінчик сонця блиснув через ліс, торкнувся верхівок дерев, відшукав в хвойних гілках капельки роси. Тремтяче світло пробігло по лісу, і заіскрилося діамантами росинок по лісовій траві і на темно-зелених гілках ялин і ялиць. Розгорілося сонце, і немов полум'ям спалахнули густі гілки дерев. Перша бджілка задзвеніла в теплому повітрі притихлого ранку. За нею метнулася друга, третя. Синя бабка сіла на високу травинку, але бджоли байдужі до безтурботного стрибунця. У них немає для цього часу. Вони роблять кола над схиленої від тяжкої роси травою, обирають свій напрямок і відлітають в ліс, або на полонину Красна. Все більше пожвавлюються бджілки, і ось вже кружляють нескінченними клубами збирачі нектару. З краю лісової дороги, яка веде до полонини зростає іван-чай, він привертає до себе увагу цих невтомних маленьких трудівниць, і вони веселою компанією, дзижчачи від задоволення обсідають ці стрункі рожево-червоні рослинки.

Чабани пробираюся вузької лісовою стежкою через густі зарослі смерічника. Важкі ялинові гілки торкаються обличчя і нібито намагаються затримати їх. З придорожніх заростей випурхнула сойка і зникла в густині лісу.

Все вище піднімається сонце, і його промені освітлюють полонину Красну. Вона яскраво блищить в променях ранкової зорі. Ось і полонина, покрита густою незайманою травою, ягоди буквально встеляють купинами лісовий килим. Варто присісти і побачиш, як ховаються в траві головки стиглої чорниці, суниці та кам’янок. Отара овець, кіз мекаючи і бекаючи, поколихуючи дзвониками, нестримним потоком хлинула на полонину, і розсіюючись по ній невеликими біло-чорними купками…

 Так, починається трудовий день сенечівських чабанів, який триває не 7-8 годин, а всі 17, особливо влітку, виганяють овець на пасовище вже о 4 годині ранку, тільки-но починає світати, і так до кінця літа. Колись у Карпатах овець вважали символом достатку, а отже, передаючи з покоління в покоління майстерність ведення цього ремесла селяни села Сеничова, таким чином зберігають місцеві давні традиції. Сир, бринза, вурда, будз - це головні продукти вівчарства, здобуті тяжкою і нелегкою працею місцевих чабанів.

Відпочити сюди приїжджають не тільки з нашого району, але й з області. Міські жителі люблять походити по гірських стежках, скоштувати овечий сир - бринзу, помилуватися високими вершинами гір – Великий і Малий Томнатик, горою Кругла. Ліси навколо села Сенечів багаті на гриби, ягоди чорниці, брусниці. Інтенсивно розвивається тут також і зелений туризм. В самому селі збереглися, мабуть, останні в нашому краї курні хати. Тому як тільки температура в місті піднімається до позначки 30⁰ С у багатьох пробуджує бажання поїхати на природу. Період відпусток і відпочинку на природі - найбільш напружений час в роботі лісівників. Колектив Слобідського лісництва день і ніч несуть вахту чергувань в лісі, коли літня температура висока, і ліс може спалахнути від однієї іскри.

Лісничий Слобідського лісництва Тимочко Ярослав Ярославович вже і не пригадає, коли відпочивав по-справжньому в лісі. Бувати-то буває кожен день, але то - за службовим обов'язком. А ось, щоб неспішно пройтися лісом, послухати спів птахів, помилуватися чудовою карпатською природою - таке було дуже давно: робота, якій вірний майже двадцять років, забирає у нього багато часу, сил і енергії.

- У нашій справі кожна пора року - гаряча, - розповідає Ярослав Ярославович. - Навесні необхідно вчасно посадити лісові культури. Влітку, якщо немає дощів і погода спекотна, уберегти ліс від пожежі: своєчасно виявити загоряння, швидко дістатися до місця і згасити вогонь. Восени приходить час збору насіння, шишок, виконуємо доповнення посадок, очищення лісу від захаращення. Тільки взимку, сніжною та морозною, є можливість трохи перевести дух. Якщо ж снігу немає і сухо, то велика ймовірність загоряння: і знову нам як колись немає часу розслабитися.

Пожежі - справжня біда для лісівників. Особливо непростими видалися останні кілька років: клімат кардинально змінився, влітку виснажлива спека, дощі почали обходять наш гірський край стороною, не так як було у 60-70-х роках... А тому кинь в лісі сірник або непогашену сигарету - і все в одну мить запалає.

- Жителі Сеничова ображаються: мовляв, раніше такого не було, щоб в ліс забороняли ходити, - каже лісничий. - Мало хто розуміє, що заборона – це не наша примха, а вимушений захід - ми хочемо зберегти природу, і все живе в ньому для майбутніх поколінь. Адже пожежі у 99% відбуваються з вини людей. Інколи підібратися до вогнища загоряння часом буває досить непросто, якщо загорання виникло десь на вершині гори, або на схилі треба продумати, як під'їхати, - дороги там немає ніякої. Швидше за все, ягідники, грибарі та просто мандрівники багаття після себе не загасять, а нам - біда.

Однак Ярослав Ярославович відзначає позитивні зміни: люди стали уважніше ставитися до лісу, перестають смітити, до заборон ставляться з розумінням. В останні роки багато в чому, завдяки великій роз’яснювальній роботі адміністрації держлісгоспу, каже лісничий, ведеться активне інформування: аншлаги, плакати, розповідають про те, якої шкоди природі приносить непогашене вогнище, залишене сміття. І це діє на свідомість людей.

- Я спостерігав минулого літа: приїжджають люди, на відпочинок, поруч тримають ємність з водою. До заборони ставилися нормально, ні з ким не довелося вступати в роз’яснювальну розмову, - згадує Ярослав Ярославович.

- У нашому лісництві є, одна з найкраще розвинутих, мережа лісових доріг, яка забезпечує доступ автомобільного транспорту практично до всіх лісових урочищ. Збудовано близько 16 км лісових автодоріг, - розповідає далі Ярослав Ярославович.

Команді лісництва складності в контролі над лісом додає і велика розкиданість лісових угідь. Площа Слобідського лісництва - 4665 гектарів. Це 6 майстерських дільниць, за кожною з яких закріплений майстер лісу. Крім майстрів лісу в підпорядкуванні у Ярослава Ярославовича ще одинадцять чоловік - лісорубів, майстер лісових культур, майстер по лісозаготівлях та єгер.

- Крім охорони лісу, головне завдання для лісництва - це посадка лісу. І тут знову без згуртованої, досвідченої команди було б не впоратися з доведеними завданнями. У 2017 році ми посадили 10,5 га лісу, забезпечили природне поновлення на площі 28,3 га. Садили на вирубках, після очищення лісосік відразу виробляємо посадку лісових культур, в основному ялини, ялиці, бука, модрини. Індивідуально по кожній лісосіці, - розповідає  Ярослав Ярославович.

- Яка Ваша думка стосовно нових Санітарних правил в лісах України?

Восени минулого року Кабінет Міністрів України прийняв нову редакцію Санітарних правил в лісах України, яка жорстко регламентує проведення санітарних рубок, - говорить Ярослав Ярославович. У документі наголошується, що суцільні санітарні рубки забороняються в заповідниках, заказниках і національних парках, навколо місць гніздування рідкісних і перебувають під загрозою зникнення хижих та інших Червонокнижних птахів. Як відомо, суцільні рубки роблять найбільш сильне втручання в біологію лісу. Негативні наслідки дає переруб дерев, коли їх рубається більше, ніж виростає за рік, що викликає виснаження лісових ресурсів.

На думку лісничого Слобідського лісництва, новими Санітарними правилами  забороняється вирубка дупластих, сухостійних, фаутних дерев для забезпечення представників фауни природним укриттям. У решті категорій лісів обмежено проведення суцільних санітарних рубок виключно моментами крайньої необхідності з обов'язковим відновленням лісів на цих вирубках. Також, Санітарні правила в лісах України тепер чітко регламентують вибіркові санітарні рубки.

На його думку вирубка лісових масивів завдає значної шкоди дикій природі, руйнує екосистему і витісняє з споконвічних місць проживання диких тварин. Вирубка лісів також посилює таку глобальну проблему, як збільшення парникового ефекту, вважає Тимочко Ярослав Ярославович.

Звичайно, ліс є поновлюваним ресурсом, проте на сьогоднішній день відтворювати його зі швидкістю вирубки стає все складніше. Тому, в сучасних умов, вкрай важливо заліснювати всі ділянки, які вийшли з-під вирубки, розширювати вже наявні і створювати нові заповідні зони, лісові заповідники, говорить Ярослав Ярославович.

До речі, на минулому тижні в лісництвах ДП «Вигодський лісгосп», перебували інженери-таксатори Львівської і Київської лісовпорядних державних експедицій, які визначали у  лісгоспі ділянки лісу, зайняті пралісами. Площі цих лісів будуть занесені в Державний Лісовий кадастр. Згідно Закону України «Щодо охорони пралісів» в подальшому в цих лісах буде заборонена будь-яка вирубка, в тому числі – санітарні, вибіркові, ліквідація захаращеності та інші лісогосподарські заходи. Порушення цього закону передбачає покарання у вигляді штрафів розміром від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів.

Колектив лісництва в повному обсязі справляється з виконанням доведених завдань. Як господарський керівник, Ярослав Ярославович дбає про свій колектив, намагається поліпшити умови праці, в нелегкій економічній ситуації не підвести з паливними дровами працівників лісництва і жителів села. Згадуючи про своє звання  керівника лісництва знову згадує про свій колектив.

«Мету, яку я ставлю перед собою - набагато важливіше для мене було б те, щоб наше лісництво стало кращим в лісгоспі. Якщо не створиш згуртованої команди, нічого не вийде. Тепер я задоволений своїми працівниками: всі люди досвідчені, на них можна покластися, плинності кадрів практично немає», - розповідає про свій колектив лісничий.

Словом, можна з упевненістю сказати, що завдяки згуртованій команді Слобідського лісництва головне багатство району - унікальна природа, ліс - будуть під надійним захистом.

 Ліс - це як би храм, який очищає душу і наводить на високі думки

(Свічівське лісництво)

 «Свобода тільки в горах! Дихання домовин не досягає там найчистішого повітря;

 світ всюди блищить досконалістю, де немає людини з її негараздами і бідами».

Гумбольд    

Літній день помалу згасає, і в засипаючому лісі запанує гучна тиша. Вершини ялиць і смерек ще червоніються ніжним відблиском догораючої зорі, проте низ лісу вже поступово починає темніти. Аромат смолистих гілок, гострий і сухий, дедалі поволі слабшає.  Нечутно і швидко опускається на ліс ніч. Із заходом сонця примовкли птиці. Вже зовсім стемніло. Око, яке звикло до поступового переходу від світла до темряви,починає розрізняти навколо неясні силуети дерев - бука, ялиці, ялини. Ні звуку, ні шереху не роздаються в лісі, а в повітрі відчувається дивовижний трав'яний запах, що пливе з лісових галявин і болота «Лисак».

Стомлене літнє сонце йшло на спочинок за  вершину гори Менчул Бескидського лісництва. Нарешті на заході пропадає вузенька смужка світла. Над шумливою поверхнею гірської річки Свіча лягає туман і огортає неглибокий звір, кам’янистий берег, невисокі прибережні кущі ліщини і вільхи. Згущується туман, і на землю опускається нічна вогкість.  На небі спалахують перші зірочки. Замовкає лісове птаство. В останній раз крикнула, якась запізніла нічна птаха. Сонна тиша не порушується навіть шурхотом листя і тихим шумом хвойних гілок. Тільки іноді побачиш в темряві, як пронесеться з тихим свистом сова, або шуліка. Важкі від роси квіти скулилися і приклонились до землі. Склала свої пелюсточки тендітна гірська арніка. Непроглядна темрява розстеляється по лісах  лісництва. Від землі поширюється різкий аромат квітучих рослин. Вночі їх запах завжди сильніший, ніж зазвичай. Все в природі охоплено літнім, коротким сном, як кажуть англійці, nap. Яка прекрасна лісова ніч в літню пору! Нічна бездонність неба переповнена різнокольоровими, мигаючими зірками, що висять в ньому, і серед них сіріє прозорий, нескінчений і теж переповнений зірками Чумацький Шлях, який двома нерівними димками схиляється до південно-західного краю неба.

Усюди: і направо, і наліво від ґрунтової лісової дороги, яка веде з Правича до Бескидського лісництва –простягається переплутаний чагарник з ліщинником і вільхою, вперемішку з вербовими заростями, а навколо нього, чіпляючись за смерекові і ялицеві гілки, вагаючись і витягаючись, бродять розірвані клапті нічного туману, неясні і білі.

Ніч була темна. Місяць хоча і зійшов, однак його приховували густі хмари, що насувались з північно-західного боку гори Великий Горгулят. Досконала тиша панувала в повітрі. Ні найменший подих вітру не розбурхував швидкоплинної річки Свіча, яка  гуркочучи  камінням котила свої води в далекий звідси Дністер. Подекуди чути було легкий плескіт у крутого кам’яного берега від якого відокремився і впав у воду невеличкий камінь. Іноді сіра чапля або чорний бузьок пролітає над водами ріки Свіча, в напрямку болота Лисак і було чути тихий, але різкий свист їх  махаючих крил. Знову все тихо.

     Раптом лунає глухий, протяжний рев і довго не проходить, луною розноситься по горам, і відбиваючись від них, летить зворами, і далі, як ніби застигаючи в мовчазній лісовій ночі. Це карпатський олень бродить далеко-далеко десь біля урочища «Правич» і кличе свою кохану - лань. Серце тріпоче від цього звуку у мисливця, і перед його очима  ясно малюється гордий рогаль, який тихо пробирається по лісових галявинах.

Наступив ранок. Золотисті промені сонця ніжно огорнули і освітили золотавим кольором високі вершини Поганця, Укерні і яйцевидну маківку Яйка Ілемського. Ранковий туман поволі підіймався із глибоких зворів і гірських ущелин. Сонце ще повністю не зійшло над смереково-ялицевими лісами, порослими на скелястих висях гір. Легкі сутінки ранку ще лежали на їхніх скелястих грудях, подекуди покритих на самих вершинах кам’янистими розсипами, а нижче греготів, щільно зарослими густим жерепом. Священна тиша ще панувала в повітрі і вливала в душу якесь незбагненне благоговіння. Жоден листок на деревах не колихався. Рослини непомітно розкривали свої чашечки: вони нещодавно напилися ранкової роси, і її життєдайна волога була збережена в глибині їхніх стебел і листочків. Блакитні дзвіночки, дикі гвоздички і лісові орхідеї тихо схилялися на ту сторону, звідки мало очікуватися поява перших променів сонця. Любка дволиста блищала найдрібнішими часточками роси, і розливало навколо себе тонкий і духмяний аромат. Все нібито чогось чекало! Маленькі лісові бджілки розмістилися по жовтих квітах звіробою, рожевій центурії і деревію: вони старанно висмоктували невидимий квітковий нектар. Великий чорно-зелений жук сидів на кущику шипшини і бринів від задоволення, гріючись в ще невидимих променях сонця. Нарешті перші промені сонця здалися. І все ожило. Лісове птаство злетіло високе над зворами і галявинами, і голоси їх склали різноманітну дзвінкоголосу музику в просторі ранкового повітря. Дикі бджоли, оси і шершні взялися за свої повсякденні труди, голосним дзижчанням і розпрямивши крильця, швидко мчали від своїх гнізд у дуплах дерев до різнобарвних лісових квітів. Тільки один жук нікуди не поспішав на своєму насидженому місці, злегка ворушачи гачкуватими ніжками. Він, здавалося не наважувався, куди обрати шлях зі свого спокійного місця на кущику шипшини, в очікуванні полуденної спеки. Різнокольорові метелики описували кола над квітами, намагаючись вибрати з них найкращий і найпахучіший. Вони по непостійності свого характеру, торкалися лишень маківки квіточки, і в ту ж мить залишали її, як ніби нашіптували квітам свою миготливу радість, і манили їх покружляти з собою в різних місцях лісництва. Квіти трохи колихалися від дотику до них чепуристих легких літунів, і ця гра між ними не зупинялася, ніби то  вони розуміли один одного і вели розмови без слів і звуків.

Відпочилі за цілу ніч робочі коні лежали спокійно в саду лісництва, пережовуючи соковиту траву, пофиркуючи, відганяючи надокучливих ґедзів і остогидлих за ніч комарів, що залітали в сад із болота Лисак, яке знаходиться недалеко від контори лісництва. Вони задоволено сопіли від ситості, напасши за цілу ніч соковитих лісових трав і від духмяного запаху, який піднімався від спочилої землі.

  Висока, струнка і нерухома фігура Віктора Юрійовича Катамана, помічника лісничого Свічівського лісництва, неясно вимальовується на тлі контори лісництва в ранковій туманній тиші. Віктору Юрійовичу 47 років з них 21 рік він пропрацював в лісі - безперервно з 1996 року. Закінчивши Львівський лісотехнічний інститут і з тих пір доглядає за лісом. Як розповідає Віктор Юрійович, що нічого дивного в тому немає, що він вибрав цю професію. Адже всі ми люди різні, і кожен знаходить для себе найбільш близький йому по душі рід діяльності. Більш того, людський мозок влаштований так, що запам'ятовується на все життя саме те, що було цікаво в дитинстві, а йому запам'ятався ліс, і життя пішло в цьому руслі. І слава Богу. Батьки мої спокійно до цього поставилися. А моєму синові навіть подобається, що я лісник. Син каже: «Ми будемо працювати на нелюбимих роботах, щоб купувати непотрібні нам речі. Але є такі, які відразу вгадують, що їм треба, навіть якщо у них не дуже престижна з точки зору більшості професія. Проте вони щасливі». І я щасливий. В лісі потрібно перебувати постійно, доглядати за деревами, птахами, звірами і охороняти їх. Звичайно, я буваю в своєму домі у Вигоді разом з дружиною і сином, але більшу частину робочого часу я проводжу тут. У лісі мені подобається більше, ніж в міських умовах. Тут немає шуму, набагато чистіше повітря. А до побутових умов я абсолютно невибагливий. Люблю багато ходити, адже людині для життя і доброго здоров'я потрібно проходити не менше десяти кілометрів в день. Міські жителі цієї норми катастрофічно не добирають. Тому, навіть при всій побутової невлаштованості, тут, в лісі, для організму людини умови кращі міських. Тут більш правильне життя.

- Ліс – дуже складна і самодостатня система, і в різні періоди року у цієї системи  різні потреби. Активна фаза догляду за лісом доводиться на осінь і зиму. Крім того, по нових правилах не можна турбувати птахів в період гніздування, вони можуть покинути гнізда від різного роду шуму, чи то гуркоту трактора або дзижчання бензопили, навіть людські голоси турбують лісових мешканців в цей важливий для них період.

- Хочу сказати, що  в лісі нічого зайвого немає, - продовжує далі розмову лісничий Свічівського лісництва Циган Василь Васильович.  І навіть загиблі дерева для лісу - не зайві. Близько 90% лісової фауни живуть на мертвій деревині. Адже ліс складається не тільки з дерев і великих тварин. Тут живуть різні гриби, лишайники і бактерії. Це єдиний комплекс, в якому все дуже тісно взаємопов'язане. Також тепер існують «місяці тиші» - весняні та ранньолітні, коли у тварин йде виводковий процес, коли цвіте основна маса рослин. У цей період ми намагаємося не вести ніяких лісогосподарських робіт, щоб не шкодити, і не турбувати тварин та птахів. Втім, ліс - це поновлюваний ресурс, і нерозумно їм не користуватися. Це все одно що посадити картоплю, а потім оголосити її пам'яткою природи, або заповідним об’єктом, а потім дивитися, як вона згниває.

- Кожен період в лісі хороший по-своєму: я, звичайно, більше люблю осінь і початок зими, але будь-який час - дорогоцінний.

- Рання весна - період цвітіння первоцвітів. У нас їх багато збереглося, в тому числі і тих, які занесені до Червоної книги. Як правило, ці квіти показуються на дуже короткий час. Вони відцвітають, поки ще не розпустилися листя на деревах, набирають поживні речовини на рік вперед, а потім їх наземні частини відмирають. Згодом настає період пізньовесняних квітів: конвалія, жовтець. Цей період змінюється на ранньолітній. Тобто кожні два тижні ви приходите в ліс і бачите абсолютно іншу картину.

- У кожній ділянці природи і в будь-який час є своє зачарування. Період гніздування птахів: вони співають, суцільний щебет лине з усіх боків. Осінній ліс, це коли листя облітають і все набуває невиразної глибини, коли стає видно архітектоніка стовбурів. Влітку - суцільний, непроникний для очей зелений екран. А восени оголюються дерева, ліс стає прозорим, і видно далеко-далеко.

- Якщо говорити про майбутнє лісу, то все залежить від людини. Зараз багато людей мають особистий транспорт. Навесні і влітку велика частина цих людей їде в ліс. Тобто до тисячі чоловік одночасно в грибарський або ягідний періоди. Це для лісу нестерпне навантаження. Якщо людина навчиться милостиво ставитися до природи і щадити ліс, у нього буде майбутнє і перспективи. Насправді ліс - це самостійна цінність. Він існував тисячі років до нас і має право залишатися жити і після нас. 

 Казковий світ Східних Горган

(Бескидське лісництво)

  Східні Горгани - одна з прекрасних перлин в гірській системі Карпат. Сірі кам'яні поля, густо вкриті зеленими лишайниками на вершинах і дрімучі ліси з буреломами в долинах. Неприступна і сувора краса Горган. Карпатські Горгани завжди милували око туристів і грибарів. Тут чисте свіже повітря, смачна джерельна вода, прекрасні місця для відпочинку. З травня -  червня аж до кінця листопада триває туристичний сезон, сезон збору грибів, ягід.

  Карпатські Ґорґани отримали своє ім'я завдяки осипам пісковиків, що прикрашають вершини. Починаючи з висоти 1400 метрів, гори покриті камінням і важко прохідними зарослями гірської сосни, яку місцеві жителі називають «жереп». Зарослі бувають настільки густими, що пройти деякі гірські ділянки буває важко навіть досвідченим лісівникам. Пробиратися крізь них набагато складніше, ніж крокувати по лісових стежках, але саме це робить маршрути в цій місцевості дійсно вражаюче захоплюючими! Горгани досі залишаються однією з найбільш неприступних і диких частин Карпат, тут не зустрінеш юрби людей. Однак ходити сюди краще влітку, в туристичний сезон - інакше, мокрі слизькі камені можуть таїти небезпеку для недосвідчених туристів.

Цей район Карпат туристи відвідують набагато менше, чим інші широко відомі туристичні маршрути, як наприклад у Верховині чи в Осмолоді. Туристичний маршрут починається від села Мислівка, через мальовничі карпатські долини, маршрут веде на гору Яйко Ілемське і звідти до Бескидського лісництва, розкриваючи перед мандрівником невимовну красу Горган. Перед туристами відкриваються чудові краєвиди на Вишківський Менчул, Сиваню Лолинську. З контори Бескидського лісництва видно Миглу – Малу і Велику, а також Вишківський Горган. Тут туристам хочеться схопити фотоапарат і зробити якомога більше кадрів, щоб потім, вже вдома, насолоджуватися спогадами про казкові Горгани.

Для Горган притаманні стрімкі асиметричні схили з гострими гребенями гір, які крутіші з північно-східного боку і пологі з південного заходу. До висоти 1400 м над рівнем моря Горгани покриті лісами. Вище за цю позначку ліси переходять в жереп (гірська сосна) і гігантські кам'яні розсипи "греготи", "цокоти" або "грохоти" - так їх називають жителі гір. Матеріалом кам'янистих розсипів є піщаник.

Походження греготів вчені пов'язують зі сходженням з гір льодовика. Влітку опівдні греготи розпалюються настільки сильно під гірським сонцем, що до них неможливо доторкнутися, а вночі остигають майже до паморозі на них. Греготи постійно рухаються. Часто буває так, що після сходження снігу навесні, камені також сходять з насиджених місць, тому доводиться прокладати дороги і стежки через них майже заново. Також рухливі розсипи називають ще "кам'яними річками". Деякі з брил досягають 3 м у довжину і нависають, як балкони, над головою. Проходити під ними - це наражатися на величезну небезпеку.

Також, переходячи через греготи, слід бути уважним, щоб не застрягти ногою між камінням. У дощову погоду греготи стають просто непрохідними через свою слизьку поверхню. Найвідоміші з таких кам'яних полів в Бескидському лісництві знаходяться на Сивулі, Вишківському Горгані, а також на Яйко Ілемському. Нижче рівня греготів в Горганах зростає жереп - дика гірська сосна скрученої форми, яка займає альпійський пояс Карпат. Там, де немає ні греготів, ні жерепа природа радує око красою диких айстр, горицвіту, гвоздики, арніки, Червонокнижні голубі дзвіночки. До висоти 1300-1200 м синіють ялицево-смерекові ліси, які служать природним бар'єром від сповзання каменів. Сліди цієї боротьби між живою і неживою природою можна помітити в численних шрамах на стовбурах дерев. У верхній смузі смерекових лісів зростає рідкісний реліктовий вид - сосна кедрова європейська, яка пережила тут льодовиковий період. Нижче ялиново-ялицевих лісів до висоти 950-1000 м ростуть ялицево-смереково-букові ліси. А до висоти 850-900 м ростуть ліси з переважанням бука і ялиці. Саме в Горганах ростуть високі ялиці та смереки Карпат, які досягають 50 м у висоту. В Горганах живе чимало диких тварин: олені, козулі, куниці, лисиці, дикі коти, вовки і ведмеді. Горгани - одне з небагатьох місць, де гніздиться "цар птахів" – орел-беркут.

Багата флора і фауна Бескидського лісництва. Трав’яна рослинність дуже різноманітна. Переважно чорниця, малина, ожина, вовчі ягоди, суниця лісова, зелені мохи, лишайники, брусниця, перстач прямостоячий і золотистий, фіалка відхилена, первоцвіт малий, ломикамень карпатський, медунка темна. Представники фауни хребетних: карпатський та альпійський тритон, квакша, зелена і звичайна ропухи, вуж, мідянка; копитні, бурий ведмідь, лісова куниця, вивірка, дика свиня, лисиця, заєць, вовк, тхір.

Загальна площа лісництва - 5912 га. Через лісництво, з південного сходу на північній захід проходять почергово три хребти – скиби: від Вишківського Горгану до Торунського перевалу, від Малої Мигли на Менчул, від полонини Солотвинка до Яйка Ілемського. Схили хребтів круті і кам’янисті, умови для зростання лісу досить складні і важкі. Лісові насадження переважно змішані буково-ялинові, тільки на крутосхилах переважають чисті смерічники.

Територією лісництва проходять численні туристичні маршрути – найбільш відомий з них - Східнокарпатський, який проходить по вододільних хребтах: з Торунського перевалу до озера Синевір; із села Мислівка на Аршицю і Яйко Ілемське до полонини «Солотвинка»; із Бескидського Мельдунка на Синевірське озеро і полонину «Гича». Кожна туристична стежка відповідно промаркована, і утримуються в задовільному стані.

Щодо назви Бескидське лісництво, то в звичайної людини це слово (Бескиди) асоціюється як система гірських хребтів в північних Карпатах, які складаються з конусоподібних хребтів розділених вузькими поздовжніми і широкими поперечними долинами рік та міжгірними котловинами. Хребти яких мають пологі схили й округлі вершини, а схили гір вкриті переважно буковими та ялицево-смерековими лісами, на безлісих вершинах – альпійські луки. Але ця характеристика Бескидів зовсім не стосується Бескидського лісництво, як ми вже знаємо, територія лісництва знаходиться в Східних Горганах. Отже, щодо слова Бескід – стосовно його етимології існує ряд точок зору. Одні дослідники виводять його з албанського bjeske «ряд високих гір», інші – з середньо нижньонімецького beschet «відокремлення», «границя». (див. Мирослав Габорак «Назви гір Івано-Франківщини» м. Івано-Франківськ, місто НВ 2005). Останнє мабуть, найбільш ймовірно підходить до назви лісництва, тому що в самому лісництві є урочище «Границя».

Керує Бескидським лісництвом - лісничий з великим і практичним досвідом роботи в лісовому господарстві Тимочко Михайло Ярославович.

- Лісничий - це не стільки професія, скільки стан душі - так каже мій лісничий Михайло Ярославович, - розповідає помічник лісничого Бескидського лісництва Володимир Мирославович Шеремета.

- В лісовому господарстві він почав працювати в 1989 році робітником на лісокультурних роботах в Солотвинському лісництві. У тому ж році поступив в Лісінський лісгосп-технікум, який успішно закінчив в 1993 році. Після закінчення навчання  працював лісником в Бескидському, а згодом і в Солотвинському лісництвах. В 1995 році був переведений майстром лісу Собольського лісництва, а потім працює на посаді помічника лісничого Солотвинського лісництва. Без відриву від виробництва в 1999 році закінчує Український державний лісотехнічний університет по спеціальності «Лісове господарство» і, пройшовши всі щаблі кар'єрної драбини, з серпня 2013 року керує Бескидським лісництвом. Хочу відзначити, що вже через рік за сумлінну працю та досягнення високих виробничих показників у сфері лісового господарства він був нагороджений Почесною Грамотою обласного управління лісового та мисливського господарства.

Професію лісівника Михайло Ярославович вибрав, як і його два брати, через велику любов до лісу і бажання якомога більше віддати сил, знань і досвіду для збереження і примноження лісових багатств. Вольовий, вимогливий до себе та підлеглих лісничий Михайло Ярославович Тимочко, в той же час не позбавлений творчого підходу до справи, говорить Володимир Мирославович. І ці слова підтверджені справою,  безпосередньо за задумом лісничого і під його керівництвом територія  лісництва справляє враження  дбайливості і доглянутості.

Дуже добре характеризував помічник лісничого працюючих тут майстрів лісу –Мартинець Марію Іванівну, Шутак Василя Михайловича, династія Бабійчинів: батько Іван Михайлович, котрий вже не один десяток років пропрацював в лісництві та синів Івана Івановича і Василя Івановича,  Белевича Захара Ярославовича - молодий спеціаліст, який нещодавно закінчив навчання в НЛТУ України. Це чудові люди - сказав він, які добре знають свою справу, - з ними легко і цікаво працювати.

У числі пріоритетних напрямків у своїй діяльності колектив Бескидського лісництва завжди піклується про санітарний стан лісу, збереження його від пожеж, незаконних вирубок та браконьєрства.

У лісництві інтенсивно розвивається мережа автомобільних доріг, відновлені дороги на «Чорний Горб», будується дорога до урочища «Границя», проведено капітальний ремонт контори лісництва і кордонів в урочищах «Свіча» та «Бескид».

В гірських лісництвах треба мати добре розгалужену мережу якісних лісових доріг.

- Оптимальна мережа лісових доріг дозволить зменшити потребу в трелювальних волоках, які негативно впливають на гідрологічний режим в лісі. Так ми уникнемо того, що вода швидко буде стікати по схилах в низину, а буде затримуватися в лісовому ґрунті, - пояснює далі Володимир Мирославович Шеремета.

 - Менше буде піддаватися ґрунт ерозійним процесам, земля буде постійно насичена вологою, завдяки чому буде поїти підземними водами водні артерії гірських водозборів.

У багатьох місцях лісництва збереглися ще залишки вузькоколійки, по якій в  минулому столітті вивозили ліс. Нерідко тут трапляються також залишки оборонних споруд часів Першої та Другої світових воєн. Зокрема землянки і окопи збереглися ще з часів Першої світової війни.

- Кожен з нас мріє залишити після себе добрий слід на землі, - розповідає далі помічник лісничого Володимир Мирославович, - і кожному під силу посадити хоча б одне дерево і любовно за ним доглядати, щоб земля стала кращою. Головне, дуже бажати і хотіти цього.

Слід зазначити, що на вершинах Горган немає джерел прісної води, тому при плануванні сходження слід запастися нею ще внизу. Для походу в Горгани - найкращий час літо і перша половина осені, оскільки пізніше починається період затяжних дощів, а навесні сніг лежить майже до червня. Тому наберіться терпіння до літа і можна братися за штурм цієї незайманої частини Карпатських гір.

І якщо ви не боїтеся складнощів на шляху до прекрасних гірських пейзажів і недоторканої первозданної природи, гори Горгани - те місце, куди захочеться повертатися знову і знову. Заворожлива тиша, неповторні ліси, витоки річки Свічі, яка бере свій початок в урочищі «Чорний Горб» і струмки – це все Східні Горгани, куди неодмінно треба поїхати, і вони варті того, щоб побувати там хоча б один раз в житті!  

Гора Замчище Мало-Тур’янського лісництва

(Історія Острогського замку)

  Кажуть, що зима майже завжди приходить раптово і неждано. У цьому році вона дуже поспішала до нас. Ось пішов сніг, і зима по-справжньому вступила в свої права. Припорошила і понакривала дерева в лісі пухнастим снігом і будуть вони зимувати під цією білосніжною ковдрою аж до самої весни. А що ми знаємо про дерева? Як вони живуть, що відчувають і про що думають? Дерева ростуть весь свій вік. Навіть величезні старі дерева-велетні, і ті щороку підростають, як маленькі дітки.

Дерева в лісі все своє довге життя стоять на місці не рухаючись, і не дивлячись на свою нерухомість, вони все-таки живі. Вони дихають, розмовляють між собою, за допомогою тихесенького вітру перегукуються один з одним. Ви чули коли не будь, як в лісі перешіптуються дерева? Думаєте, що я несу якесь марення і говорите собі:  "Що, вона хоче? Хіба дерева можуть говорити?"

Так, вони можуть говорити. Ми просто не чуємо їх, не можемо зрозуміти їхньої мови, але вони живі, такі ж як люди. Вони відчувають і дихають так само як ми, гріються в променях теплого і лагідного сонця, тягнуться до нього всіма своїми листочками, хвоїнками, цілим єством. Вітер легенько колише їх листя і гілки, створюється враження, що вони говорять шелестом листя і шумом гілок.

Так, я вірю, що дерева можуть говорити.

У лісі багато різних дерев. Вони ростуть один проти одного і часто ведуть між собою бесіди. Ви запитайте "Які?". А різні. Я дивлюся на них і думаю: "От стоїть могутній дуб, а поруч тоненька і красива смерічка. І можливо, що вони закохані в один одного. Дуб часто признається смерічці в любові, а смерічка, як справжня дама покірно слухає його і іноді кланяється темно-зеленими, колючими гілочками в його сторону. Вони намагаються дотягнутися один до одного і іноді, у них це дуже гарно виходить.

Іноді дерева ведуть світські бесіди про те, що навесні в одному з дупел перелітні птахи звели собі гніздо і у них з'явилися маленькі пташенята, про те, що неспокійні, вертляві сойки сварилися на одній з гілок сусіднього дерева. Вони шумно галасували і билися так, що пір'я летіло в різні боки. Іноді дерева скаржаться один одному розповідаючи про свої біди, болі і хвороби. Старий дуб каже, що до нього потихеньку підкралася старість і що скоро прийдуть люди з страшною бензопилою і спиляють його. І лишиться після нього великий пень, який з часом струхлявіє і покриється мохом, нагадуючи про те, що і тут колись пульсувало і вирувало життя. Столітній дуб, мудрий, а наївна молоденька смерічка ​​посміхається дивлячись на нього і каже: "Ти старий, тебе давно вже треба було спиляти". Дурненька!

Я гуляла по лісі Мало-Тур’янського лісництва, неподалік бистроплинної гірської річки Свіча, урочище «Осій», спостерігаючи за могутніми деревами. Була тиша і випадковий вітерець гойдав дерева і створювалося враження, що вони мило шепочуться між собою. Якщо розкрити своє серце, то можна багато почути і зрозуміти про що говорять дерева, шарудячи своїми  листочками.

   Моя мандрівка закінчилася біля підніжжя гори Замчище. Цікава гора своєю історією – нагромаджень скель, на яких своїми цупкими коріннями чіпаються сосни, піднімаючись таким чином у  верх гори. Могутні валуни - пісковики виступали із тіла гори, а деякі з плином часом відірвавшись від материнського лона, лежали поруч біля її підніжжя.

Сама назва гори говорить про те, що колись у сиву давнину тут стояв величний замок. Замок на цій горі був побудований князем Острогським в ХІІ столітті і простояв аж до кінця ХІY століття. Від нього залишилися тільки оборонні вали і рови з північно-західної сторони. Дорога на замок йшла зі сторони Вигодівки, що рядом з селом Витвиця. Коли засновувалось поселення Новоселиця замок вже 100 років, як не існував. Що стосується  сучасної Новоселиці, то про неї перша письмова згадка зустрічається в 1657 році. Дослідники стверджують, що саме неподалік цього села, на лівім березі ріки Свіча, ще в часи Галицької Русі існувала фортифікаційна споруда (залога) – один з карпатських оборонних пунктів, де люди князя Острогського стерегли і обороняли  переходи через Карпати. До речі, донині збереглися сліди цієї давньої споруди, тому цю місцевість  назвали Замчищем. Так називається вона і до сьогоднішнього часу. Отже, можна стверджувати, що виникнення села Новоселиця пов’язане із заснуванням оборонного укріплення, поблизу якого селився ремісничий люд. На сьогодні, це ще й природний заповідник. На голих скелях урочища ростуть реліктові сосни.  На вершині гори Замчище в різні часи находили всякі старожитності.

Урочище «Осій» багате на залізну руду. Поклади руди є і на самій горі Замчище, а також вздовж дороги від замку до Вигодівки, яка проходить по схилі гори де залізна руда виходить на поверхню. В давнину тут добували руду і плавили в плавильних печах. Зокрема, за давніми переказами, шість плавильних печей знаходились на Дарваєвому березі.    

Князь Острогський побудував замок для охорони дороги з Галицько-Волинського князівства  на Угри (теперішня Угорщина). Сьогодні ця дорога йде через селище Вигоду на Вишківський і Торунський перевали. Замок був, як прикордонна застава Галицько-Волинського князівства на межі з Уграми, і контролював перевал через Карпати. Замок гори Замчище першим приймав удари Угрів, які йшли війною на Галицько-Волинське князівство. Також він вистояв і надійно перекривав перевал під час монголо-татарської навали в 1240 році.

Після того, як монголо-татари відступили, замок князя Острогського зажив мирним життям і виконував покладені на нього функції. Внизу гори уздовж річки Свіча були княжі луки на яких випасали коней і стада овець. Коли трохи пізніше на цих луках виникло перше поселення – його назвали Княжелукою. Тобто поселення на княжих луках. Замок князя Острогського проіснував до розпаду Галицько-Волинського князівства. Тобто до кінця ХІY століття. Ось така, цікава історія гори Замчище Мало-Тур’янського лісництва, біля якого я опинилася ненароком пізньою осінню.

Цікаве Мало-Тур’янське лісництво, насамперед своєю назвою, яке походить від назви однойменного села. Зі слів старожилів відомо, що село Мала-Тур’я виникло у першій половині ХІХ століття і звалося спочатку Гнила Тур’я. Адже місцевість поблизу річки Тур’янки досить таки заболочена. Існує легенда, що на березі річки росла буйна трава турязник і її охоче випасали дикі бики – тури, які водились тут з давніх давен. Незабаром сюди занадились стрільці князя Турка, які немилосердно нищили цих тварин. Останній скошений стрілами тур упав у річку, яку згодом назвали Тур’янкою, а невелике поселення – Малою Турою.

Очолює Мало-Тур’янське лісництво молодий лісничий, але вже досвідчений, з десятирічним стажем роботи лісничий Луцький Олег Володимирович. Керувати людьми часом буває складно навіть досвідченому, з великим стажем, людині. А з невеликим досвідом роботи фахівцеві, і зовсім непосильне завдання. Однак, Олегу Володимировичу ця справа виявилася по плечу. Відразу після  закінчення Львівського державного лісотехнічного університету, молодого фахівця призначили помічником лісничого Людвиківського лісництва, потім став лісничим Бескидського лісництва, пропрацювавши на цій посаді три роки, згодом був переведений лісничим Мало-Тур’янського лісництва.

- А що ж Вас до цієї професії привело? – цікавлюся я.

- Мені ця професія, напевно, у спадок передалася, - посміхається Олег Володимирович.

 - Мої батьки все своє життя були пов’язані з лісовою галуззю, я в цьому оточенні виріс і іншого життя для себе не уявляю.

Любов до природи закладається з дитинства, -  вважає лісничий.

 - У моєму випадку це дійсно так. Народився і виріс я в селищі Вигода.  Мій батько Володимир Ярославович, очолював багато років найбільше підприємство в районі - Вигодський лісокомбінат, а згодом і Вигодський держлісгосп. Тому ще в школі у мене з'явилося бажання працювати в лісі. Коли настав час вступати, я вже не сумнівався, що зв'яжу своє життя саме з лісом.

Цього літа вже буде три роки, як Олег Володимирович Луцький очолює лісництво.

- Навчання в університеті мені дало дуже багато. Там я отримав не тільки величезну теоретичну базу, але і гарну практику, - розповідає Олег Володимирович.

- Перші два курси у мене улюбленим предметом була геодезія. А потім віддавав перевагу тим предметам, якими зараз користуюся: лісовідновлення, лісовпорядкування і іншим. У нас у групі було багато хлопців, і треба сказати, що всі вони ставилися до цих дисциплін з непідробним інтересом. Про навчання в університеті завжди приємно згадувати. Особливо запам'яталися лекції тих професорів і викладачів, які вже мають багатий життєвий і практичний досвід.

На думку Олега Володимировича, найскладніше - це робота з людьми.

- На практиці нас вчили, як робити відводи, як вирощувати ліс і багато чому іншому. А ось керувати людьми доводиться вчитися самому, - каже він.

 - Перші роки було дуже важко, а потім стало трохи легше. На керівній посаді, як ніде, потрібен досвід, адже ти відповідаєш не тільки за себе, але і за людей. Тут необхідно передбачити все. А для цього роботу треба побачити зсередини, розібратися, зрозуміти всі нюанси. Важливо навчитися прораховувати все на десять кроків вперед. Наприклад, в який лісовий масив відправити людей на заготівлю деревини. Влітку - в один, взимку - в інший, щоб була можливість дістатися туди, заготовити і без проблем вивезти деревину. Згодом дізнаєшся про колектив, розумієш, як хто працює, знаходиш до людей індивідуальний підхід.

В лісництві працюють п'ять майстрів лісу, і права рука лісничого - помічник лісничого Дацьо Руслан Ігорович. За словами Олега Володимировича, команда невелика, але з основними обов'язками справляються. Перед початком робочого дня, обов'язковий дзвінок директору з доповіддю про обстановку та події за минулу добу.

- Це офіційно робочий день починається і закінчується за графіком, - відверто каже Олег Володимирович.

- А насправді, він не починається і не закінчується: ти живеш цим цілодобово, по-іншому не виходить, якщо любиш свою роботу. Але в цю професію і приходять саме такі люди, ті, хто любить природу і любить за нею доглядати.

- Два – три  рази в тиждень я обов'язково інспектую всю, підконтрольну мені територію, це необхідно, адже виявити будь-які порушення і виправити становище можна лише по гарячих слідах. Іноді трапляються загоряння в весняно-літній період, восени і взимку – жителі ближніх сіл намагаються незаконно вирубувати ліс, іноді спостерігається падіж диких тварин. За збитки, завдані лісі, ми матеріально відповідальні.

- А в чому ж все таки різниця між майстром лісу і лісничим? – питаю я Олега Володимировича.

- Лісничий - це фахівець з лісовпорядкування, використання і захисту лісу, тобто лісогосподарник, який відповідає за життя лісового господарства в цілому. А майстер лісу, - це лісовий сторож, який охороняє ввірену йому ділянку території від несанкціонованого полювання і незаконних порубок. У нашому лісництві за кожним майстром лісу закріплена територія близько 450 га, яку він пильнує і охороняє.

- Лісничий стежить за тим, щоб рубка дерев не нашкодила лісу, щоб вигорілі або виробленні місця своєчасно засаджувалися новими деревами, ліквідує захаращення старих і повалених стовбурів. Він здійснює підготовку саджанців і насіння, визначає місце і час посадки. Зусиллями лісничого і його помічника облаштовуються нові ліси, замість минулорічних вирубок. А територія Мало-Тур’янського лісництва немаленька - 2207 гектара. Як бачите, роботи дуже багато, і відпочивати нам на лісових просторах ніколи.

- Чим особливо цікавим є Мало-Тур’янське лісництво?

- На мою думку – дендрологічним парком  під однойменною назвою, який заснований в 1996 році. Площа парку становить 6,8 га і знаходиться на території  Мало-Тур’янського лісництва. Насадження в парку багате за видовим складом дерев та чагарників цінних порід. Тут зростають основні лісоутворючі породи дерев – ялина європейська, ялиця біла, дуб звичайний, дуб червоний, клен-явір, а також дерева-екзоти – береза карельська, сосна кедрова, бархат амурський. Цей парк цінний в науковому, освітньо - виховному та рекреаційному відношеннях. Ось, основна родзинка Мало-Тур’янського лісництва.

А ще, примірявши на себе професію лісничого, я зробила висновок, що часом ремесло охоронця порядку і життя в лісі буває небезпечним. Бувають випадки, коли зустрічаються не зовсім порядні і чесні громадяни - шкідники природи, браконьєри. І впоратися з ними без наряду поліції іноді дуже складно, тоді доводиться викликати на підмогу правоохоронців.

Ось, наприклад, два роки тому назад, біля скель вищезгаданої гори Замчище, був вбитий великий лісовий полоз невідомими зловмисниками. Карпатськиий (лісовий) полоз, або ескулапова змія, — найвідоміший серед полозів. Назва змії пов'язана з ім'ям грецького бога лікування Ескулапа, який зображувався у вигляді старця з жезлом, навколо якого обвилася змія. Донька Ескулапа на ім'я Гігейя (від імені якої, до речі, виникло слово «гігієна») також зображувалася зі змією, що п'є з чаші. Таким чином, на емблемі медиків зображено саме лісового полоза. Взагалі лісовий полоз має дуже цікаву історію. Його шанували давні римляни, часто тримали при банях та купальнях. Це дуже красива та граціозна змія.... Не отруйний ескулапів полоз може досягати до двох метрів. Він є найбільшою змією Карпат. Його латинська назва "longissia" означає - найдовший. Ескулапів полоз є теплолюбним видом і належить до зникаючих видів, тому він занесений до Червоної книги України(ІІІ категорія, рідкісний). Чисельність полоза на сьогодні є доволі низькою. Однією із причин зменшення його чисельності є пряме переслідування з боку людини. Багато людей думають, що змія є тим не безпечнішою, чим більші розміри вона має. У випадку із ескулаповим полозом це зовсім не так. Не людям треба його остерігатися, а йому людей! В Карпатах він зустрічається в лісистих передгір’ях, у букових лісах, на вологих луках, у кам’яних передгір’ях, де зростає розріджений ліс, де є вихід скельних порід порослих лісовою рослинністю, так як в урочищі «Осій» Мало-Тур’янського лісництва, на берегах гірських рік (ріки Свіча, Мізунка). Полоз лісовий – тварина з денною активністю. Добре повзає по деревах, утримуючись за найдрібніші нерівності кори. Свої сховища плазуни влаштовують у дуплах дерев, в норах ссавців, порожнинах під камінням, пнями, купах хмизу, тріщинах скель. Живиться полоз лісовий мишовидними гризунами, ящірками, птахами, яйцями птахів.

Шановні громадяни не нищить природу, і не завдавайте шкоди беззахисним і безвинним тваринам, плазунам, птахам. Людина, сама будучи частиною природи, мала би інтуїтивно відчувати, що благотворно, а що згубно впливає на цей прекрасний світ, що існує навколо нас. Тільки уважне і чуйне ставлення до навколишньої природи може допомогти не вчинити непоправних помилок, так як наприклад, з диким биком-туром, якого вже ніяким чином не відродити, і який втрачений для людства назавжди, не зробімо такої ж помилки відносно лісового полоза.

Ось такі трудові будні Мало-Тур’янського лісництва. І хочу побажати таким людям, як Луцький Олег Володимирович, його помічник Дацьо Руслан Ігорович та всьому колективу Мало-Тур’янського лісництва, щоб їм завжди супроводжувала удача, адже вони щиро живуть своєю благородною і такою потрібною всім нам професією.

 Гора Магура Собольського лісництва 

Величні гори ... чисте повітря ... джерельна вода …. Те, що це є насправді - людина рідко коли глибоко замислюється. Гори - дивовижне місце на Землі, це воістину творіння Всевишнього. Те, що Він дав людині, щоб воно нагадувало про Нього повсюди і завжди. Повноту цієї краси людський розум не може усвідомити. Може тільки кожен раз дивитися на неї з новим і новим захопленням.

Гірські вершини Українських Карпат славляться своєю природною чарівністю і колоритністю чудових ландшафтів, створюючи воістину казковий світ природи, що зачаровує своєю гармонійністю. До числа таких мальовничих місць відноситься гора Магура в Собольському лісництві. Магура - вершина в Сколівських Бескидах, на кордоні Сколівського району Львівської області та Долинського району Івано-Франківської області. Висота гори становить 1362,7 м. На захід від гори розташоване селище Либохора. Вершина і схили гори покриті густим лісом. На горі створений природний заповідник «Магура» з еталоном природного високогірного смерекового насадження віком понад 140 років, яке не зазнало антропогенного впливу.

Що до  її назви, то вона досить поширена серед карпатських гірських вершин. З румунської мови «magura» означає «височина, горб, курган», тому гора Магура має в Українських Карпатах кілька «тезок», що розташувалися в межиріччі ріки Сукіль, в верхів'ях Дністра, біля села Берегомет  та деяких інших місцях. Імовірно, це слово було запозичене з румунської мови і принесене волоськими пастухами в Карпати. Через те, ця назва так широко розповсюджена в Карпатському регіоні.

По території Собольського лісництва, в північному напрямку від контори лісництва, проходить піший туристичний маршрут «На Магуру». З вершини Магури відкриваються дивовижні краєвиди на хребет Хом та селища Либохора.

Навіть для досвідчених туристів гора Магура в Собольському лісництві є справжнім відкриттям, що залишає в пам'яті враження небаченої краси і безмежного простору.

В часи визвольних змагань біля підніжжя гори з козаківської сторони  у 1943 році була створена і діяла Старшинська школа «Олені» група «УПА-Захід» та Підстаршинська школа «Беркути», у яких готувалися кадри для Української Повстанської Армії.

Зима дуже гарна пора року. Особливо красиво взимку в лісах Собольського лісництва, коли стоїть морозна погода, а під ногами хрустить сніг. Ліс стоїть чарівний, все тихо і урочисто. Дерева не чорні і сірі, а стоять ошатні, вкриті снігом, немов білими шалями. Важкими білими шапками покриті темно-зелені гілки ялин і ялиць. Іноді сніг зривається з гілок і розсипається сріблястим пилом. Зимовий ліс живе своїм життям. Все тихо і урочисто в зимовому лісі. Здається, що він спить. Багато лісових жителів залягли в сплячку, а ті хто не спить, бігають по лісі, добуваючи собі їжу. Ось десь з гілок впав сніг. Це пустунка білка скаче з гілки на гілку в пошуку горіхів, захованих в дуплах дерев ще з осені. Від дерева до дерева тягнуться її сліди. Десь промайнув зайчик в пошуках їжі. Заєць-боягуз спритно здирає кору з берези і осики. Синички весело скачуть по гілках сухого дерева, шукаючи під корою жучків. Червоногруді снігурі, як ягоди горобини, сидять на гілках дерев. Не холод страшний взимку лісовим жителям, а голод. Недовгий зимовий день. Настає вечір. По спорожнілому лісовому царству зашумить, загуде, завиє холодний вітер. Все живе в лісі завмирає в очікуванні наступного дня.

Назва Собольске лісництво походить  від однойменного гідроніма –   річки Соболь, що тече між горами територією лісництва. Загальна площа лісництва – 5058 га. Серед лісового насадження переважають ялицево-буково-ялинові деревостани. Завдяки невеликим перепадам висот, родючим глинистим ґрунтам і особливому мікроклімату, умови зростання лісових насаджень тут надзвичайно сприятливі. В стиглих лісах Собольського лісництва зустрічаються  високоповнотні насадження де повнота досягає 1, а запас на гектарі становить більше ніж 1000 м³.

  Собольське лісництво найбільш віддалене лісництво ДП «Вигодського лісгоспу». Доступ туди можливий тільки  вузькоколійною дорогою, автомобільної дороги немає.

Щодо вузькококолійки, то її будівництво здійснювалося німецькою компанією “Orenstein & Koppel” протягом 1920–1939 років. До Буківця прокладання колії велося до 1929/30 роки, а в 1930/31 роках розпочалося будівництво на Троян, Солотвино, Глибокий та Яловий, яке закінчилося в 1936 році. А  далі розпочалося будівництво в сторону Собольського лісництва – Чорна Сигла, Соболиця, Магура, Правий і Лівий Тихий,  Розколи, яке завершилося в 1939 році. Про це можна прочитати в книзі Wolframa Wendelin «Karpatendampf” band 3 Waldbahn Vyhoda seite 7-8,13-14.

Про виробничу діяльність Собольського лісництва ведемо розмову з лісничим цього лісництва  Янцуром Анатолієм Володимировичем.

«Моя повсякденна робота включає в себе спілкування з майстрами лісу, лісорубами - розповідає Анатолій Володимирович – Роз’яснюю їм їхні завдання, обговорюємо з працівниками лісництва про плани робіт на день і на тиждень. Про значення лісу в житті людини, його раціональне використання, охорону від пожеж і вирубок».

Своє трудове життя, Анатолій Володимирович вирішив присвятити служінню лісовому господарству. І не уявляє себе в іншій професії, настільки закоханий у свою справу, звик жити її проблемами і досягненнями. Ще з дитинства Анатолій Володимирович мріяв піти по лісовій дорозі, адже поруч, де він народився, шумів  Пациківський ліс  (Мало-Тур’янське лісництво), зачаровуючи і притягаючи своєю красою і міццю. Своє перше дерево Анатолій Володимирович посадив ще в дитинстві, коли не ходив до школи, з батьком біля власного будинку. Якщо виходила вільна хвилина – він з батьками і братом відправлялися в Пациківський ліс по ягоди, гриби, щоб пройтися по лісових дорогах, подихати свіжим чистим повітрям, подивитися на ділянки лісу, порадіти своєму зеленому другу. І до сих пір щороку посадка лісу для нього - хвилююче і значна подія. А посаджені лісничим сотні гектарів лісу, будуть рости і буяти на радість наступним поклінням, в тому числі і цінних насаджень, адже багато уваги Анатолій Володимирович приділяє якісному веденню лісогосподарських заходів.

  Багато уваги лісничий приділяє роботі з працівниками лісництва по пропаганді дбайливого ставлення до лісу, збереження і примноження лісових багатств. Садиба лісництва радує око доглянутістю і акуратністю.

За останні роки колектив Собольського лісництва займає не останнє місце в лісгоспі. Колектив лісництва постійно виконує поставлені завдання в повному обсязі і  якісно. Щорічно лісництвом заготовлюється до 19 тис. кубометрів деревини за рахунок проведення рубок головного користування, рубок догляду, вибіркових санітарних та інших рубок.  Як би не були важливі лісозаготівельні роботи, основна турбота працівників лісництва полягає в лісовідновленні. Щороку створюються лісові культури на площі близько 20 гектарів.  

Всі лісозаготівельні роботи виконуються силами 12 лісорубів. Лісова охорона безпосередньо займається своїми прямими посадовими обов'язками: охороною лісу від пожеж, самовільних порубок та догляду за молодняками.

  Завжди бути лідируючим лісництвом ось життєве кредо Анатолія Володимировича Янцура і в цьому йому сумлінно допомагає весь колектив Собольського лісництва. Для них всіх це не робота - це спосіб їхнього життя.

Лиса і Люта, дві гори неначе дві сестри…

Прекрасна природа Долинщини з кожним роком приваблює все більшу кількість любителів гір з усіх куточків нашої країни і не тільки. Гори - це неймовірно красиве явище природи, що захоплює дух будь-якої людини. Один із таких чарівних куточків це село Старий Мізунь.

Вид з гори Лютої на села Кропивник та Старий Мізунь 

Старий Мізунь - село казка. Якщо ви замислюєтеся про те, куди відправитися взимку або влітку, причому хочете відпочивати так, щоб проведений час зарядив Вас максимумом енергії, силами і самим позитивним настроєм, вирушайте на відпочинок в село Старий Мізунь, а зокрема в Мізунське лісництво, тут ви отримаєте все те, чого так прагне Ваша душа.

Село Старий Мізунь - це один із найзатишніших куточків Долинщини, місце, де можна забути про міську метушню і побутові проблеми, відпочити цікаво і весело, провести час з користю для здоров’я.

Старий Мізунь - одне з найдавніших сіл Долинського району, воно було засноване ще на початку XVІ століття - в 1515 році. Мальовнича гірська місцевість біля злиття двох річок, Свічі і Мізунки привернула людей нижчележащих сіл, які боролися з монголо-татарською навалою в ці місця - саме тут люди, які шукали свободу від тягот, покладених монголо-татарськими завойовниками, відчули, що зможуть почати нове життя. Так і вийшло: тут вони змогли зайнятися землеробством і скотарством, організувати своє життя в гармонії та спокої, який дарує чудова природа, чаруюча своєю неповторною красою.

Вид на селище Вигода, село Старий Мізунь, урочище "Осій", гора Монастир, хребет Хом та Лису

Старий Мізунь розташований в красивій місцевості - долина річки Мізунки, а навпроти села - гора Монастир, яка за давніми переказами була місцем розташування самого монастиря і давнього селища біля нього. Про існування монастиря свідчать історичні джерела та архівні матеріали. За переказами старо­жилів села, ще на початку минулого століття там були залишки дубових сходів, що вели до монастиря. А неподалік, при обробітку землі, було знайдено мідний хрест, а саме місце, де стояла прадавня церква, за свідченнями мешканців села, ніколи не заростає травою.

Про те, що в давнину на горі Монастир була побудована церква і там знаходився чоловічий монастир, існує багато переказів і легенд, а також побутують різноманітні версії. В одній з них, наприклад, розповідається, що монастир був збудований в 981 році, ще до прийняття християнства. Але в 1241 році, після нападу монголо-татар, був зруйнований і відновлений потім князем Данилом Галицьким. Вдруге він був зруйнований в 1650 році – під час національно-визвольної війни українського народу проти польських поневолювачів. І знов був віднов­лений через століття. Існує переказ, що в урочищі Монастирський, сто­яв у давнину млин, який належав цьому ж монастирю. На горі Монастир був також і спільний цвинтар, там ховали монахів і жителів села Старого Мізуня.

Монахи з Гошівського монастиря запевняють, що монастир знаходився саме на тому місці, де зараз встановлено хрест. Тому монастир було видно дуже далеко - так, як тепер видніється на всю округу Гошівський монастир.

 Неподалік височіють Лиса і Люта, дві гори неначе дві сестри, оточені віковими лісами, які вкривають схили спрямованих високо в небо вершин, і які є частиною одного з найкрасивіших карпатських гірських комплексів – гряди Хом. Здається, що природа дбайливо вкриває село, яке виросло в затишній улоговині долини річки Мізунка і спрямованою в небо на 1075 м. гори Лютої на заході і з південної сторони гора Лиса  1158 м, захищаючи його від цікавих очей. Гора Люта, об неї розбиваються хмари, проливаючи сльози з такої образи. Це для них вона «люта», а жителям села Старий Мізунь з неї сама користь: непогода не дійде до села, перечепившись об гору.  Напевно розміщення гори зробило її «темну» історію. Місцеві люди бояться там вирубувати ліс, збирати гриби і ягоди. На вершині гори міститься найбільше чистилище «жертовник» язичників того часу (до X ст.), схили  гори покриті глибокими печерами, які зараз заросли правіковими лісами. Ранні промені сонця попадають на цю вершину першими. Гору Люту також називають горою відьом. Старожили розказують страшні історії про це місце, як на свято Івана Купала туди «зліталися табуни відьом» звідусіль.

Однак село Старий Мізунь як населений пункт, своїм корінням сягає в сиву давнину, в незапам’ятні часи. Його історія, як і історія інших населених пунктів окутана легендами і давніми переказами. За деякими давніми переказами село було засноване у період Київської Русі як залога від нападу кочівників і звалося Старе Село. Пізніше сюди був присланий посадник князя Володимира Великого на прізвище Мізинь і село стало називатися Старе село Мізиня. В історичних документах село під своєю теперішньою назвою згадується вперше у 1578 р. В честь цього Мізиня з часом і стали іменувати село. Його минувшина налічує понад п'ять століть, історія села зберегла свідчення далекого від сьогоднішніх днів етапу свого життя. Одне з таких свідчень – кам’яна Церква Воздвиження Чесного Хреста збудована в 1886 році, в якій завдяки старанням жителів села вдалося зберегти старовинний іконостас ХІX століття. Багаті подібними пам'ятками і околиці села, але не тільки древня архітектура приваблює гостей цього чудового місця.

Давня резиденція Мізунського лісництва знаходилась на території села Старий Мізунь. Історія його заснування відноситься до ХІХ століття. Про це дізнаємося з книги Лісове та Мисливське господарство Галичини (автори В.М. Клапчук, О.Р. Проців) с. 123 Структура лісових адміністрацій Галичини (1873 р.). Пізніше було збудоване нове лісництво на території села Новий Мізунь, яке впритул прилягає до села Старий Мізунь. Чим цікаве Мізунське лісництво? Це насамперед, унікальне болото «Ширковець». Воно являється гідрологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення. Розташоване на території Мізунського лісництва на висоті 550 метрів над рівнем моря в лісовому масиві на трасі вздовж річки Мізунка. Тип лісу – карпатська сосна мшара – зустрічається дуже рідко. Це унікальне болото з рідкісною рослинністю являється легенями Карпат. На території урочища ростуть пальчатокорінники (трав’яний, м’ясочервоний, плямистий), билинець комарниковий, журавлина дрібноплодна, осока малоквіткова – всі ці види занесені до Червоної книги України.

  На території Мізунського лісництва розташовані унікальні джерела мінеральної води (такі джерела зустрічаються в природі вкрай рідко), на які з села ведуть туристичні стежки по маршрутам, які представляють погляду красу і фантазію матінки-природи в усьому її різноманітті.

На базі цих мінеральних джерел  знаходиться зведений Вигодським лісокомбінатом  в 1985 році санаторій-профілакторій “Джерело Прикарпаття”, який тривалий час успішно функціонував та давав значний прибуток. Та близько 10 років тому санаторій закрили, оголосивши його банкрутом. Треба зауважити, санаторій “Джерело Прикарпаття” розташований в одному з наймальовничиших куточків Мізунського лісництва. Ці унікальні джерела мінеральних вод - ефективний засіб лікування шлунково-кишкових захворювань. В арсеналі лікування були вживання мінеральної води “Горянка”, яка є аналогом трускавецької "Нафтусі". Колись санаторій круглорічно був заповнений і щоденно міг прийняти понад 100 осіб. Та зараз він щодня все більше перетворюється в руїну. 

До складу Мізунського лісництва входить також частина урочища «Осій», яке знаходиться на схилах однойменної гори (764 м над рівнем моря) на лівобережжі ріки Свіча. Назва «Осій» походить від слова «оса». В сиву давнину на південному схилі гори Осій гніздилося багато диких бджіл і ос, звідси і походить його назва. Урочище характеризується мішаним листяним пралісом віком більше 100 років з участю бука та клена. На південних схилах лісового масиву домінують буки. Вперемішку з буком ростуть явір, граб, береза. На східних схилах ростуть хвойно-листяні мішані ліси, а саме смерека, ялиця біла. Тут також знаходиться осередок реліктової сосни звичайної.

На території урочища зустрічаються рідкісні реліктові рослини, які занесені в Червону книгу і можуть зникнути взагалі, такі як лунарія оживаюча, листовик сколопендровий, ведмежа цибуля, підсніжник звичайний  та ін. Індивідуальної охорони в резерваті потребує цінна лікарська рослина скополія карніолійська – третинний релікт з родини пасльонових. Вона дуже схожа на беладону звичайну і зовнішнім виглядом, і лікувальними властивостями, і надзвичайною отруйністю.

На території лісництва розташований лісовий розсадник продуктивною площею 2,0 га, в якому проводиться посів і вирощування саджанців (ялиці білої, ялини європейської, модрини європейської, клен-явір, сосни звичайної, липа широколистяна, дуб, ялина блакитна та інші декоративні саджанці). Підрослі саджанці висаджуються під час лісокультурної компанії. Крім цього, декоративні саджанці потихеньку розселяються по нашому району і за його межі.

  Окрім цих робіт з вирощування рідкісних для нашої місцевості видів рослин, Мізунське лісництво бере участь в озелененні села, селища і міста Долини, проводить благоустрій джерел, прибирання від сміття пляжної зони річки Мізунка. Майстри лісу встановлюють природоохоронні аншлаги, організовується робота зеленого патруля, ведеться робота зі створення Червоної книги Мізунського лісництва.

Загальна площа лісництва становить 3733 гектарів. Багаторічний керівник Мізунського лісництва – Данчук Володимир Васильович.  Зрозуміло, що таке велике господарство вимагає дбайливого до себе ставлення з боку працюючих тут людей. І правда, це відразу відчувається: тут люблять свою справу, люблять ліс, для багатьох служба в лісі - покликання. Перед конторою лісництва - дендрарій, в якому зібрані породи, характерні як для нашої смуги, так і ті, що виростають в інших регіонах. Є плодові - яблуні, груші... До слова, В.В. Данчук після закінчення Українського державного лісотехнічного університету в 1998 році по спеціальності «інженер лісового господарства» прийшовши в лісгосп, працював спочатку майстром лісу в Правицькому лісництві, згодом був переведений помічником лісничого в Ільм’янському лісництві, а з 2001 року обіймає посаду лісничого Мізунського лісництва.

- Людина, - каже Володимир Васильович, скажімо, посадила яблуню, обов'язково дочекається плодів з неї, а ось як бути з тієї ж смерекою, ялицею? Промислової заготівлі підлягають лише хвойні дерева у віці від 81 року і вище. Мало кому вдається, образно кажучи, зібрати "урожай" з своїх же посадок. Тут найдовший період виробництва. Лісівник значною мірою - людина завтрашнього дня і плоди її праці буде видно через десяток років.

Помічником лісничого в цьому ж лісництві працює уродженець села Кропивник, що знаходиться неподалік села Старий Мізунь – Торко Микола Ярославович. Після закінчення Болехівського лісотехнічного коледжу по спеціальності «лісове господарство» свою виробничу біографію Микола Ярославович розпочав у Вишківському лісництві майстром лісу, прийшовши на роботу 1 березня 2010 року. Згодом без відриву від виробництва розпочав навчання у Українському державному лісотехнічному університеті, який успішно закінчив в 2014 році. Пропрацювавши трохи більше року на  посаді майстра лісу, згодом був переведений інженером ланки по відводу і таксації лісосік, а в серпні 2015 року був призначений помічником лісничого Мізунського лісничого. Виконавський і працьовитий фахівець сумлінно виконує всі свої обов'язки, показуючи приклад колегам і підлеглим. Дипломований спеціаліст лісового господарства Микола Ярославович в Мізунському лісництві пропрацювавши трохи більше року, а вже завоював любов і повагу колективу лісництва. Виконавчий, знає свою справу, вихований - так охарактеризували його колеги, з якими він працює  на посаді помічника лісничого.

- У чому обов'язки помічника лісничого? Наскільки важко молодому фахівцеві їх виконувати? - запитала я у Миколи Ярославовича.

- Обов'язки - всім допомагати. Я ж помічник (жартує). Звичайно, одна з головних задач лісництва - зберегти ліс. Це означає уберегти його від пожеж, захворювань і самовільних рубок. Сьогодні професія здається мені ще більш цікавою, ніж раніше, коли я вчився. Так, непроста робота, важка, забирає багато сил і часу. Але вона потрібна людям, особливо тим поколінням, які прийдуть після нас ...

Величний Ліс ... Микола Ярославович відчуває всю його міць і силу, а заряд енергії, який можна отримати, знаходячись цілий день в оточенні величних смерек, буків і ялиць,  ні з чим не зрівняти. «Моя професія - це не тільки напружена робота, це ще й оздоровлення, гарний настрій на кожен день», - переконаний Микола Ярославович.

Хочеться сказати пару слів про цікаве і дуже давнє село Кропивник. Село – одне з найдавніших поселень не тільки нашого району, але й Прикарпаття. Історія його заснування сягає своїм корінням в глибоку давнину – ІІІ тисячоліття до нашої ери. А це доба трипільської культури – доба міді. Про це свідчать довоєнні розкопки, які були проведені на околиці села. Очевидно, першими поселенцями були білі хорвати, або як їх ще називають східні хорвати, які заселяли в той час Карпати. Квітучі полонини, чисті потоки, життєдайні джерела, вигідне географічне  розташування поселення дало можливість першим поселенцям  інтенсивно займатися сільським господарством. Селяни  активно почали відвойовувати у лісі нові земельні ділянки придатних для обробітку землі і нових сінокосів. Назва села походить від назви рослини «кропива», яка тут росте у великій кількості у лісах і полянах. Цю рослину перші поселенці використовували для годівлі худоби і для власного харчування, з неї виготовляли і одяг. У деяких польських історичних джерелах до 1939 року Кропивник не іменується окремим селом, а як присілок села Старий Мізунь. І тільки в радянські часи з новим адміністративним поділом, Кропивник одержав статус села.

На території лісництва, як згадувалося вище були розташовані санаторії, є багато місць для відпочинку городян і туристів. У пожежонебезпечний період треба прикладати багато сил для запобігання лісовим пожежам. А якщо врахувати, що територією лісництва проходить маршрут «Карпатського трамваю», і що серед туристів трапляються також іноземні громадяни, то лісництво є своєрідною візитною карткою нашого  району і області. Тому і порядок в лісових зонах відпочинку  лісівники намагаються підтримувати на належному рівні.

Лісова охорона Мізунського лісництва надійно охороняє ліс від самовільних порубок, пожеж і захаращення, збираючи насіння дерев, доглядаючи за посадками, огороджуючи мурашники і займаючись фарбуванням квартальних стовпів, вони проводять і велику агітаційно-роз'яснювальну роботу серед місцевого населення.

Кажуть, дерево - жива естафета поколінь і кращий пам'ятник добрій людині ... Не помилюся, якщо скажу, що в Мізунському лісництві колектив лісництва самовіддано закоханий у свою справу.

При підготовці статті була використана література: «Природні пам’ятки Долинщини» - укладач Оксана Андреєва – Долина, 2009 р.; Михайлів Любомир, Бенич Зеновія «Історія села Кропивник» - Івано-Франківськ: Місто-НВ.-2009-152 с. А також прес-служба ДП «Вигодський лісгосп» виносить подяку майстру по лісозаготівлях Мізунського лісництва Мацьків Лілії Василівні за оповідки про гору Люту. 

 Бистрівське лісництво - зелена перлина Східних Бескидів 

Походження назви лісництва  від слова  "Бистрий" – швидкий, бистра вода, мабуть мова йде про одноіменний потік "Бистрий", який проходить між  10 і 11 кварталами, а згодом впадає в швидкісну і норовисту річку Мізунку, яка протікає територією лісництва. Мізунка - гірська річка яка є лівою притокою Свічі басейну річки Дністер. Протяжність Мізунки становить приблизно 51 км. Ширина річки варіює переважно в межах від 20 м до 50 м, а її максимальна ширина досягає приблизно 100 метрів, багато порогів і перекатів.

Сама природа Бистрівського лісництва створила тут всі умови для чудового відпочинку. Людині залишилося лише трішки облагородити незаймані ліси, обладнати підходи до дивовижної краси водоспадів на річці Мізунка ( до речі, тут знаходяться поблизу лісництва рекреаційний об'єкт), зберегти пам'ятки історії, а саме урочище «Глубокий» бункер «Роберта» на горі Яворина. Багато в чому це вдається завдяки співробітникам лісової охорони  Бистрівського лісництва.

Вершина гори Яворина - найбільша високогірна полонина в Бистрівському лісництві знаходиться в  кварталах 2,3 виділа 1,1 висота 1075 м над рівнем моря, при мінімальній ширині 100 м має близько 1,5 км в довжину. Пригребенева поверхня полонини вирівняна і час від часу переривається маленькими одиночними конусоподібними вершинами. Полонина - місце незвичайною природної краси. Звідси видно, як злітають в небо і йдуть далеко за хмари вершини Яйка - Ілемського, хребти Аршиця і Хом. Покриті зеленими лісами і розсічені вузькими долинами блакитних річечок і потоків, вони створюють пейзаж неземної, райської краси. Через ці вражаючі природні картини Бистрівського лісництва, його часто називають райським кутком, і таке порівняння анітрохи не перебільшене - в цьому переконуються всі гості цього дивного краю. Найвідоміші гірські масиви Бистрівського лісництва, а це зокрема П’янула (1100 м), Яворина (1131 м), Арджелуша (1125 м) вражають туристів своїми гігантськими розмірами і привабливими ландшафтами. Хто не мріє побродити справжніми карпатськими полонинами, поїсти свіжої юшки, звареної на вогнищі на вершині Арджелуші чи Яворини! Серед інших приголомшливих красот цієї місцевості - гірські перекати і водоспади ріки Мізунка, яка оточена густими прадавніми, ніби казковими лісами, в чистих водах якої живе форель, захоплює дух вид глибоких ущелин і обривів цієї дикої і в той же час, чарівної  ріки.

Неподалік контори, вище лісництва знаходиться один з найкрасивіших водоспадів ріки Мізунки в урочищі «Дубовий Кут». Він розташований в підніжжі гори Лютої. Тут можна не тільки переночувати, поїсти, а й побачити цікаві культурні та туристичні визначні пам'ятки.

З дванадцяти лісництв ДП «Вигодський лісгосп» одне з найуспішніших – Бистрівське лісництво, а це 6227 гектарів  лісу. Цю територію охороняють 6 майстрів лісу плюс лісничий з помічником. Очолює лісництво з серпня 2014 року - лісничий Ігор Ярославович Віктор. Як розповідає Ігор Ярославович:

- Лісове господарство - це особливе виробництво, яке характеризується розкиданістю, важко піддається постійному контролю. Тому люди, що працюють в лісі, повинні володіти такими якостями, як уміння виконувати роботу самостійно і сумлінно. Для цього потрібні певні знання, розраховувати на тривалу і постійну роботу. Часта зміна кадрів ні до чого доброго не приведе. Тому основною моєю роботою була і залишається робота з людьми.

У кабінеті лісничого постійно включений ноутбук, на моніторі якого щохвилини виводяться якісь схеми, таблиці і графіки. Не тільки в лісі, а й в кабінеті Ігор Ярославович має теж багато роботи, потрібно заповнити документацію, пов'язану з рубкою і посадкою дерев, внести записи про виконану роботу, скласти  робочий план на тиждень, вислухати звітність майстрів лісу за виконану роботу.

 І все ж Ігор Ярославович зміг виконати основне своє завдання - налагодити відносини в колективі лісництва. Він добре знає і впевнений у тому, що від того чи буде контакт з працівниками, залежить загальний успіх роботи колективу. Тому що лісничий в лісництві - господар, який за все відповідає. Одному йому ніколи не здолати всю роботу, треба бути прикладом для людей і вести їх за собою. Ігор Ярославович за характером людина емоційна, оперативний у вирішенні будь-яких питань. І ще така якість, яким володіє лісничий, як уміння своєчасно оцінити ситуацію і налаштувати керований колектив на досягнення поставлених цілей.

Інтер’єр лісництва: конференц зал та гостьова кімната

Результати роботи, порядок у веденні виробничих питань дають вважати Бистрівське лісництво одним з найкращих в лісгоспі. Сам лісничий Ігор Ярославович вважає, що тільки від злагодженої роботи всього колективу лісництва і хороші показники в роботі. Заготівля деревини по головному  і проміжному користуванні за 5 місяців 2016 року склала 12,8 тис. кубометрів, лісо відновлювальні роботи проведені на площі 17,1 га., забезпечене  природне поновлення на площі 49,4 га. У лісництві найкраще вироблення на одну бензопилу по лісгоспу - 700 кубометрів. Сьогодні в колективі працює  21 чоловік, в тому числі лісорубів - 7 осіб.

        Помічник лісничого Чернега Валерій Ігорович - надійна опора лісничого, який на посаді працює з вересня 2014  року. В лісовому господарстві працює сім років, правда на посаді помічника тільки більше року, але за плечима багатий досвід роботи майстром лісу в Собольському і Шевченківському лісництвах, а потім інженером в ланці по відведенню і таксації лісосік. Валерій Ігорович знає кожен виділ у кварталі, кожну доріжку на території лісництва, і тому лісничому легко працюється зі своїм заступником.

            Валерій Ігорович зізнається, що, будучи міським жителем, завжди любив природу, з великим захопленням зустрічав світанки, з радістю ходив в ліс за грибами і ягодами, коли гостював у бабусі в селі Середнє Калуського району, територія Войнилівського лісництва.

- Сьогодні я навіть не уявляю, як можна постійно жити в міській квартирі, споглядаючи природу з балкона багатоповерхового будинку, коли навколо - така краса, такий простір, - ділиться сокровенним наш співрозмовник.

В обов'язки Валерія Ігоровича входить основне завдання - збереження лісу: його захист від пожеж, різних захворювань і порубників-браконьєрів. Робота помічника лісничого цікава і важка одночасно, проте Валерій Ігорович із успіхом справляється з нею. Йому вдалося досконало освоїти свою професію. А тому колеги по роботі вважають, що у нього є чималі професійні перспективи. Валерій Ігорович сам прагне набиратися якомога більше досвіду і в кабінеті не засиджується, коли фронт основних робіт розгорнуто в лісі. Він з великим запалом розповідає про перспективи розвитку Бистрівського лісництва, яке за підсумками роботи  визнано найкращим в лісгоспі.

 Трудові будні Людвиківського лісництва

            Будівля Людвиківського лісництва розташована на території мальовничого, гірського села Мислівка, яке адміністративно належить до села Шевченково Долинського району, колишня назва -  Велдіж. Село  розташоване вздовж берегів річки Свіча на висоті 650 метрів над рівнем моря. Неподалік від села височіють гори - Горгулат (1442 м), Кругла (1343 м), Мала і Велика Довжка (1266 м). Найближчі сусідні населені пункти – 17 км до Вигоди і 12 км до Вишкова. Це невелике село (близько 300 жителів) було засноване австрійськими колоністами в XIX столітті, і називалося спочатку Бряза, а пізніше Людвиківка. В урочищі «Йозифсталь» австрійські поселенці добували залізну руду. Під час Другої світової війни, побоюючись приходу радянської армії, австрійські колоністи попрямували на свою історичну батьківщину – Австрію і Баварію. Їхні вцілілі будинки перейшли до переселенців із сусідніх сіл і присілків. З часів Австро-Угорщини в горах можна побачити відрізки старої вузькоколійки, дерев'яні будинки столітнього віку, колодязі і деякі предмети побуту.

Вид на урочище "Йозифсталь" Людвиківського лісництва з гори Брязенець, що знаходитсья біля села Мислівка

Село  Мислівка разом з прилеглими лісами входить до території Людвиківського лісництва. Площа Людвиківського лісництва становить 4779 га. Оточене смерековими лісами, де багаточисельні туристи і гості села Мислівки збирають гриби і ягоди. Тут можна зустріти на відкритих просіках і галявинах оленів, козуль, зайців, вовків і лисиць. Також можна побачити і хазяїна гір – карпатського бурого ведмедя, який інколи обходячи своє володіння, ненароком може заглянути і до села.        

Очолює Людвиківське лісництво його багаторічний, незмінний керівник - лісничий Павлик Михайло Осипович. Його дитинство пробігло на рідній львівській землі – Бориславщині. Завжди з повагою згадує своїх батьків, як і тих добрих людей, які зустрічалися йому на життєвому шляху та допомагали формувати його особистість. Михайло Павлик свою трудову біографію розпочав у 1982 році, після закінчення Львівського лісотехнічного інституту по спеціальності «Лісоінженерна справа», майстром Бескидського лісопункту. Беручкий до роботи, він одразу припав до душі досвідченим лісорубам, тому їм з ним легко і весело працювалось.

Після реорганізації лісокомбінату та створення Вигодського лісгоспу, запримітивши у Михайла Осиповича охоту та бажання працювати з лісом, тодішнє керівництво направило його на подальше навчання до Львівського лісотехнічного університету на здобуття фаху «Інженер лісового господарства». У 1998 році Михайло Осипович був призначений лісничим Людвиківського лісництва і з молодим завзяттям поринув у лісівничі будні. Одразу зрозумів свою відповідальність перед людьми, тому старався з честю виконувати  посадові обов’язки. А як було важко, звертався до старих лісівників. Нині згадує, як багато допомогли йому колишній лісничий Людвиківського лісництва, на жаль вже покійний, Василь Ількович Тисяк та помічник лісничого цього ж лісництва тепер вже на заслуженому відпочинку - Микола Григорович Воробець. Від них він набрався життєвої мудрості, любові до лісу і людей.

   Йшли роки, змінювалися люди й події, а Михайло Осипович постійно удосконалював свою професійну майстерність. Робота лісничого не з легких, багато обов’язків і відповідальності, основну увагу треба приділяти лісовідновленню, збору та підготовці лісового насіння, створенню лісових культур та догляду за ними. Вимогливий до себе і до підлеглих не дає, як то кажуть, спуску нікому.

З неабиякою повагою розповідає Михайло Осипович про свій колектив, про те, що усі майстри лісу на чолі з помічником лісничого Тисяком Василем Івновичем добре працюють, про що і говорять трудові показники. Так, з початку року колектив лісництва заготовив 1813 м3 деревини від рубок головного користування, а ще провели вибірково-санітарні рубки з ліквідною кубомасою 565 м3, суцільно – санітарні рубки -  3800 м3, рубки догляду провели на площі 41,7 га (освітлення і прочищення). Працівники лісництва сумлінно виконують поставлені перед ними завдання, опікуються охороною і захистом лісу, вирощують високоякісні культури такі як: ялина європейська, ялиця біла, бук, клен-явір, модрина європейська. Для останніх у лісництві функціонує лісорозсадник площею 0,8 га, а теперішньої весни було посаджено 18 га нового лісу. Опікується лісовим розсадником і займається посадкою нового лісу майстер з лісових культур Штука Марія Василівна.

Михайло Осипович на розсаднику Людвиківського лісництва

Чи не з одна з найвизначніших заслуг колективу Людвиківського лісництва це розгалужена сітка лісових доріг, подібно до павука охоплює велику територію лісництва. Початок будівництва лісових доріг припадає на 2008 рік і триває до сьогоднішнього часу. Це приблизно 20 км лісових доріг, а саме: урочище «Кривий Звір» – 2 км, урочище «Кляуза» - 4,5 км, урочище «Гребеник» - 3 км, урочище «Ростока» - 10 км. Планується в найближчому майбутньому збудувати ще 8 км доріг в напрямку Солотвинського лісництва, щоб з’єднати дві ріки Мізунку і Свічу.

Нещодавно у Людвиківському лісництві була проведена перевірка пересувної канатної дороги MОZ 300, випущена компанією ТАЙФУН в реальних робочих умовах, а саме в урочищі «Сопотей» кв.34 вид.2.2 на лісовідновній рубці. Установка дуже мобільна, її можна швидко привести в робочий стан і використовувати як для трелювання зверху вниз, так і знизу вгору. Крім великої кількості позитивних якостей MOZ 300, її використання ще й не завдає шкоди навколишньому середовищу, не знищує ґрунт і зберігає підріст.

В майбутньому при удосконаленні MOZ 300 будуть враховані всі основні вимоги і побажання наших лісівників. Серед оновлень, які хотілось би бачити на пересувній канатній дорозі MOZ 300 це збільшення щогли мачти від 4 м до 9,5 м, а також провести істотні зміни в каретці для того щоб несучі троси не заплутувались і не запинались в ній.

 Рубильна машина подрібнювач хворостів на технічну тріску Олнова DP 660 T за роботою в урочищі "Нижній Старецький" кв.4 вид.41.

 На задньому плані гора Малий Горгулат на передньому - урочище "Йозифсталь" квартал 19.  Фото справа - лісничий Михайло Осипович Павлик з інженером з охорони і захисту лісу Тарасом Степановичем Мицаком на зрубі урочища "Брязинець". 

  Ось такий колектив Людвиківського лісництва, закоханий у ліс і свою роботу. Чи не тому так часто й співають вони: «Гори, гори – ви мої комори; буки та ялиці – ви мої світлиці!» 

Ліс в теплиці 

(Шевченківське лісництво)

Де росте ліс? Здавалося б, відповідь на це питання очевидна. Однак не все так просто, як здається. Перед тим як опинитися на місці посадки, молоді ялинки, ялички, клени-явори, модринки, дугласія і бучки ростуть, як маленькі діточки, під наглядом своїх "вихователів", а саме в літніх піднавісах Шевченківського лісництва. У цьому лісництві догляд за молодими деревцями особливий. Щорічно в ньому вирощується близько 150 000  сіянців і саджанців. Це заділ на майбутнє: молоді нині ялинки, ялиці, модрини, сосни, дугласії і буки з часом стануть лісовими велетнями.

У літніх піднавісах вирощуються основні лісоутворюючі породи: ялина європейська, ялиця біла, клен-явір, бук лісовий і модрина європейська - розповідає майстер лісових культур Федорич Наталія Василівна. Вирощуються вони як у відкритому, так і в закритому ґрунті. Торік, приміром, ми виростили 100 000 штук посадкового матеріалу і передали в лісництва лісгоспу під час лісокультурної компанії.

Стандартний посадматеріал псевдотсуги тисолистої,модрини європейської та ялиці білої в піднавісах.

 Сьогодні висадка лісоматеріалу в закритому ґрунті стає все більш популярною. У ДП «Вигодський  лісгосп» відведено під теплиці 224 квадратних метра, піднавіси 748  квадратних метрів, посівне відділення (короба) 480 квадратних метрів. Загальна площа розсадника становить 14500 квадратних метрів. Зрозуміло, лісоматеріал вирощуються не в маленьких тепличках. Зовсім ще маленькі деревця ростуть в просторих приміщеннях, обладнаних всіма необхідними пристосуваннями.

 Як пояснює Наталія Василівна:

- Ми використовуємо багатосезонну  плівку - вона витримує 4-5 сезонів.  Каркас теплиць і піднавісів зроблений з металу або дерева. Всі теплиці обладнані системами зрошення, туманоутворючими і вентеляційними установками. Надійний і ефективний обігрів теплиць здійснюється дизельним генератором гарячого повітря (теплогенератор) DV-23H. Потужності цього агрегату вистачить для забезпечення всіх господарських потреб як теплиць так і піднавісів. Даний теплогенератор укомплектований дизельним двигуном, пристосованим для складних і іноді суворих погодних умов. Двигун адаптований для використання вітчизняного дизпалива невисокої якості. Генератор здатний забезпечити навантаження максимальною потужністю до 23 кВт напругою 220 В частотою 50 Гц. Особливо важлива така система для вегетативного способу вирощування, бо відповідний мікроклімат дуже важливий у теплиці. Догляд за деревцями особливий: все насіння і ґрунт обов'язково обробляються спеціальними розчинами проти грибкових і інших захворювань.

            - В основному в піднавісах ми вирощуємо ялину, модрину та бук. Так що вирощування в закритому ґрунті ялини, модрини та бука - це своєрідне ноу-хау.

- Ялина у відкритому ґрунті за рік виростає дуже маленькою - всього 3-5 сантиметрів, - пояснює Наталія Василівна. А в закритому може вирости і до 10-15 сантиметрів. До слова, бук ​​у відкритому ґрунті вирощується не завжди, тому що вимагає затінення і поливу.

- До речі, останнім часом культура ялини європейської створюються в розсаднику тільки саджанцями. Сіянцями вона не використовується в посадці, тому що дерево любить багатий ґрунт. До того ж, для нормального укорінення сіянця ялини в лісі, заважають важкі умови проростання, так як часто-густо, заглушається травою і малинником. Коли використовується крупномірний посадковий матеріал, дерево швидше розвивається. Так лісове господарство економить свої кошти: скорочується кількість людей, що займаються посадкою і доглядом.

А торік у Шевченківському розсаднику лісгоспу з'явилося ще одне ноу-хау - тут почали вирощувати модрину європейську, яку закупили у Львівському Національному Лісотехнічному Університеті та в Брюховецькому лісовому насіннєво-селекційному центрі. Це перспективна порода, яку вирощують на плантаціях.

- Коштує вона, звичайно, чимало, і висіваємо ми її тільки в теплиці, - розповідає Наталія Василівна.

 - Це дерево за рік на голову випереджає своїх "конкурентів". У теплиці деревце виростає до 25 сантиметрів, і модрину європейську можна відразу висаджувати в ліс. А якщо ще рік вона проведе в "школі", то може вирости до 70 сантиметрів. Порода досить перспективна, але примхлива.

До речі, в теплиці ростуть не тільки сіянці. Тут вирощується лісоматеріал, отриманий вегетативним способом - живцюванням. В основному це декоративні рослини, яких у Шевченківському лісництві 50 видів.

Але є й справжні ласощі. Недавно на вільних площах в теплиці висадили 200 кущів томату черрі і 500 кущів томату кіото. Томати черрі набули популярності зовсім недавно. Незважаючи на різноманітність видів і сортів улюбленого всіма помідора, це не завадило томатам черрі швидко завоювати симпатії не тільки своїми смаковими якостями, але й за декоративності. Уявіть собі зелену колону висотою 2,5-3 метра, яка усипана зірочками квітів і різнокольоровими плодами - оригінальна прикраса для будь-якого саду і городу. Агротехніка вирощування томатів черрі не відрізняється від звичайних томатів. Технологія вирощування та висаджування розсади, схеми посадки, догляд за рослинами майже однакові зі звичайними великоплідними томатами. Томати кіото – ранньостиглий і холодостійкий сорт. Це високоврожайний, крупномірний, розовий помідор з  відмінними смаковими якостями.

Помідори кіото і черрі, на задньому плані (теплогенератор) DV-23H для обігріву теплиці.

Дивлячись на те, з якою турботою працівники Шевченківського лісництва на чолі з лісничим Тисяком Васильом Васильовичем доглядають за майбутніми лісовими велетнями, можна не хвилюватися за долю лісів Карпат.

Минувшина і сьогодення  Солотвинського лісництва

Солотвинське лісництво походить від прадавнього поселення Солотвино, назва якого говорить сама за себе. Історія Солотвино тісно пов’язана з видобуванням солі в урочищі «Солотвино». Сіль тут видобувалася з незапам’ятних часів і належить до періоду ранньої Трипільської культури. Видобування проводилося шляхом черпання соляної ропи з криниць. Ропа – сильно солена вода, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад, який утворився від сильної концентрації солі. Згодом цю ропу випарювали і таким чином добували чисту сіль. Велика кількість людей була задіяна  в цьому промислі і тому довкола соляних криниць почали виникати поселення. Згодом був збудований жертовник богині Ватрі, яка пов’язана з вогнищем, так звана «жива ватра», біля якого солярі молилися зранку в обід і ввечері. Пізніше ця традиція розпалювання «живої ватри» збереглася у карпатських вівчарів. Щодо «живої ватри», то існувало таке повір’я, після побудови у полонині кошари, старший вівчар розпалював «живу ватру» у найархаїчніший спосіб – тертям двох шматків сухої деревини у день вигону овець на полонину. «Жива ватра» горіла весь час, доки вівці випасаються на полонині – з весни до осені. В жодному разі не можна, щоб «жива ватра» згасла під час випасу овець.

 З прийняттям християнства біля жертовника богині Ватра будується перший християнський храм – церква. Історичні часи почали змінюватися, сіль перестала цінитися і криниці занепадали. Видобування солі в Солотвині припинилося зразу ж після визвольної війни 1648-1654 рр. Були знищені поляками солярні і спалена церква в Солотвині, а також знищений жертовник богині Ватрі. Після довгих поневірянь населення почало відроджуватися і вже після 1654 року на місці спаленої поляками церкви відбудовується дерев’яна капличка під назвою «Каплиця Пресвятої Покрови», а згодом і храм (церква), яка носила назву «Христа Спасителя».

 У 1773-1775 роках на місці каплиці будується церква Пресвятої Покрови, котра простояла до 1914 року. З 1914 -1918 роки церква була занедбана і на її місці знову відбудовується капличка «Пресвятої Покрови», яка простояла майже до 2005 року.

Капличка Пресвятої Покрови до 2005 року і після  реконструкції.

   У 2005 році зусиллями працівників Солотвинського лісництва та під керівництвом лісничого Солотвинського лісництва Шведіва Михайла Паньковича капличку відреставрували, а деякі фрагменти відбудували повністю для того щоб зберегти її для наших нащадків. Відбулося її освячення. Це стало духовним святом не тільки для працівників Солотвинського лісництва, а для всіх хто був причетний до її відбудови. «Хай ця капличка «Пресвятої Покрови» стане початком для всіх важливих справ в майбутньому і не забуваймо про неї, адже земне життя – це всього лише мить у порівнянні з вічністю, а ми інколи живемо в суєтності і розвагах, забуваючи про заповіді Господні, які образно можна назвати «Правилами руху по життю» - так сказав у своєму виступі з нагоди відкриття каплички лісничий Михайло Панькович Шведів до працівників лісництва.  Скільки витерпіла вона: і дощі, і сніг, і знущання недобрих людей, і знову відродилась, як Фенікс з попелу. Не вмерла, відродилась у стражданні і зійшла мов сонце на радість людям.

Лісничий Солотвинського лісництва Шведів М.П. і краєзнавець з Старого Мізуня Михайло Крупчин з парафіянами греко-католицької громади біля реконструйованої і новоосвяченої каплички.

  Солотвинське лісництво цікаве не тільки своїм прадавнім минулим, але й пралісами, які збереглися на його території – квартали 28,35,36. Багате фауною і флорою, яка збереглася в зв’язку з важкодоступністю в ліси лісництва, а саме відсутністю автомобільних доріг. Дістатися сюди можливо тільки вузькоколійкою, або лишень плаєм – гірською стежкою, яка в’ється обабіч норовистої гірської річки Мізунка. Найвищі гірські масиви Солотвинського лісництва – гірська гряда Хом, Яловий, Сапотей, Соколів.

Гірський хребет Хом та полонина Щауна Солотвинського лісництва

На життєвих дорогах деколи зустрічаються люди, які запам'ятовуються надовго з першої ж хвилини зустрічі з ними, така людина – це Михайло Панькович Шведів – душа і серце Солотвинського лісництва. Родом він з села Липи. Батько якого теж все життя пропрацював лісорубом і передав любов до лісу мені, згадує Михайло Панькович. Це почуття я проніс через усе своє життя. Любов до природи проникла в глибину моєї душі ще з дитинства. Тому завжди, в будь-яку хвилину тривожишся за доля лісу, відчуваєш особливу відповідальність за його збереження та примноження зеленого багатства. З лісом пов'язане все моє життя, і всі мої думки, продовжує далі Михайло Панькович. А площа нашого лісництва чимала - 4773 гектарів. У штаті нараховується десять чоловік, з них п’ять майстрів лісу. (До слова сказати, Михайло Панькович любов до лісу передав своєму синові Віталію, який з великою відповідальністю продовжує справу батька, працюючи в цьому лісництві на посаді майстра лісу). Незважаючи на незначну чисельність кадрів, роботу ведемо у відповідності з планами лісовпорядкування, організовуємо збереження лісу, проводимо його охорону від пожеж, хвороб і шкідників. Згідно з нашими планами, ми ведемо велику лісокультурну і лісогосподарську роботу. Рубки догляду в 2015 році провели на площі 17,7 гектарів, отримали 250 кубів ліквідної деревини. Робимо це за загальноприйнятими правилами: відводиться ділянка, остовбляється, позначаються написи: рік і вид рубки, номер виділу (літера ділянки), площа, номер кварталу, виписується лісорубний квиток. Такі обов'язкові вимоги ведення лісового господарства для всіх. Проводить рубку спеціальна бригада лісорубів у складі шести осіб. Хоча лісоруби знають добре свої обов'язки, але чого гріха таїти, без контролю справа не обходиться, неохайність побутує і тут. Після рубок в 2015 роках провели посадку ялини європейської, ялиці білої, бука лісового та клена-явора на площі 10,3 гектари. Своїм завданням ставимо, щоб малоцінні ділянки лісу замінити високопродуктивними культурами. Провели ремонт 4 км існуючих доріг протипожежного призначення, а також догляд за лісовими культурами на площі 90 гектарах. Ми широко застосовуємо поквартальний метод рубок догляду і всі види рубок: освітлення, прочищення, (вирубуються другорядні, малопродуктивні насадження, головним чином листяні, хвойні - залишаються), проріджування, прохідні, очищення від захаращеності, санітарно-вибіркові рубки - залежно від необхідності. Велике значення надаємо мурашникам – захисникам і санітарам лісу. На 85 гектарах знаходяться 436 мурашників, приносячи помітну користь лісу. Біля кожного з них аншлаг, він огороджений і позначений. Особливу увагу звертаємо на охорону тваринного світу. Неприємно бачити тих, хто піднімає руку на беззахисних лісових мешканців, братів наших менших. Треба вміти бачити красу матінки Землі, намагаюся, щоб наші лісові мешканці жили в мирі і спокої.  Лісничий у лісу – господар, і тому ліс не самотній. А найголовніше те, що лісничий повинен хворіти душею і всім серцем за ліс, за природу, раз  він вирішив, що раз і назавжди пов'яже з ним все своє життя, таке резюме підвів нашій бесіді Михайло Панькович Шведів. Очі Михайла Паньковича весело сміялися, випромінюючи доброту і щирість…

Лісничий Солотвинського лісництва Шведів Михайло Панькович біля мотодрезини з туристами

  Допомагає в нелегкій справі лісничому в догляді за лісом - помічник лісничого Маланчин Михайло Іванович.  Як розповідає Михайло Іванович, що моє головне завдання в лісництві - вести документацію з обліку лісового фонду і заходах, що проводяться в лісі: а це спостереження за вирубками, посадка дерев. Але не можна сказати, що робота - виключно паперова, так як в будь-якому з таких заходів, я приймаю безпосередню участь. Втім, і для того, щоб заповнити папери, потрібно також виїхати в ліс, тому я там буваю практично кожен день. Насправді, я посередник між лісничим і людьми, що працюють саме в лісі, - майстрами лісу, лісорубами. Відповідаю за все лісництво, а це близько 5000 гектарів території. Робота важка, але назвати її одноманітною і нецікавою не можна. Наприклад, є певні нормативи по догляду за лісом, але я сам можу вибирати методи обробки різних ділянок і різних дерев, а потім спостерігати за результатом: де вийшло краще, а де гірше. Тому в моїй роботі є і великий відсоток творчості. Якість лісу в лісництві Михайло Іванович оцінює дуже високо. Серед порід дерев тут переважають ялина європейська, ялиця біла, бук лісовий. Тривалість життя таких дерев складає приблизно 130-150 років, а тому лісівники в основному працюють із спадщиною своїх попередників. Михайло Іванович каже, що навіть у найскладніші в економічному плані часи (після отримання України незалежності) місцеві лісники зуміли зберегти ліс в належному стані.

Полонина Щауна. Зарослі купальниці європейської (Trollius europaeus) на полонині Щауна

- Чим особливо моє лісництво? - посміхається Михайло Іванович. - Воно дійсно дуже красиве, високі стрімкі гори, вкриті казковими смерековими лісами. Річка Мізунка з притоками, а це маленькі річечки, які стікають із зворів між горами в основне русло – Сапотей, Соболь, Соколів, Яловий, Скоперчак, Солотвинець. Головне - вміти бачити цю красу і розуміти Природу.

Робочий день помічника лісничого - з восьмої години ранку до пізнього вечора, але робота сама диктує умови: іноді доводиться залишатися допізна.

  - Для мене ліс - це щось більше, ніж просто дерева, - каже Михайло Іванович. - Навіть якщо згадати нашу  історію, в усі часи він захищав наш край від ворогів і недругів. Згадаємо криївку-бункер в урочищі «Глибокий», яка знаходиться на межі Солотвинського і Бистрівського лісництв. І тепер він нас годує - в прямому і переносному сенсі. Я дійсно люблю ліс, а тому люблю і свою роботу.

Краєвид з полонини Щауна на гірські масиви Бистрівського ліснитва.

 Прес-служба ДП «Вигодський лісгосп» висловлює подяку за наданий етнографічний матеріал про походження назви урочища «Солотвино» краєзнавцю  з села Старий Мізунь Михайлу Крупчину та майстру лісу Мізунського лісництва Мацьків Лілії Василівни за нотатки та фотоматеріали про Солотвинське лісництво.

ІЛЬМ’ЯНСЬКЕ ЛІСНИЦТВО

 Іван Франко

Весною 1875 ішов я піхотою з Долини в гори в Велдіж. Ішов сам, бесідувати не було з ким, – а для якої-такої розривки мугикав собі під носом арії народних пісень.

…трохи оподалік за ними, за невеличким горбком, побачив я вугляра. Його великий чорний віз, запряжений парою невеличких гірських коней, стояв серед глибокої глинистої вибоїни і не міг дальше рушитися. Хоч як мучилися коненята, хоч як гейкав на них вугляр, хоч як і він сам підважував своїми крепкими плечима віз, – ніщо не помагало.

Я підійшов до нього.

– Слава Ісусу Христу!

– Навіки богу слава! – відказав він, виліз із-під воза, заталапаний, задиханий, став, випростувався, зняв капелюх із голови і долонею обтер собі краплистий піт із чола.

– Ов, а то що вам таке трафилося? – питаю.

– Та видите, – відказав вугляр, відсапуючи. – Запхала мене лиха година на сей гостинець! Мара би йому в печінки вмурувалася, нехристові поганому!… (Я забув додати, що гостинець той мурував своїм приватним накладом жид, барон Попер).

Я розпочав звичайними питаннями: – А відки ви? А як заробкуете? Чи багато вам несе ваша робота? Яке газдівство у вас, як, що? – От, як то звичайно.

– Я з Суходола, – каже, – але тут, у Ілемськім лісі, ми напалили вугля, та й я вже туди їду…

Як бачимо, згадку про Ільм’янське лісництво знаходимо у великого Каменяра в його оповіданні «Вугляр» написаний письменником в 1875 році. Назва Ільм’янське лісництво походить від  назви дерева – ільм, родини в’язових (в народі говорять ильма). В тамтешніх густих лісах Західних Горган в ті часи росло багато ільма. Очевидно, від нього пішла назва лісу, а згодом і села Ілемня, яке знаходиться неподалік.

Між скелястими, високими горами розмістилося контора Ільм’янського лісництва, такий собі райський куточок, що гармонійно співіснує з багатовіковими стовбурами дерев та швидкоплинною гірською річкою Свіча.

Тут можна побачити такі пасма знаменитих вершини як: Яйко - Ілемське (1685м) - на північному схилі якої розташоване заповідне урочище «Яйко» – високогірні ялинові ліси із сосною гірською, на південь від гори — урочище «Укерна» Свічівського лісництва – високогірне ялинове насадження віком більше 140 років. Яйко - Ілемське одна з найвищих вершин гірського масиву Ільм’янського лісництва. Гора знаходиться на кордоні ДП «Осмолодський лісгосп», та проходить по межі Свічівського та Ільм’янського  лісництв. Гора цікава і за своєю формою - вершина схожа на яйце, звідси і походить її назва.

Особливо красиве підніжжя Яйка - Ілемського - воно вкрите казковими лісами, піднімаючись вгору - ви потрапляєте в карпатські луки. Повітря тут чистіше, ніж можна  собі уявити. Здається на вершині Яйка, що весь світ біля твоїх ніг, а ти знаходишся в цьому раю. У пору золотої осені - тут особливо красиво - уявляєте, які види відкриваються перед вами?! З вершини гори Яйко - Ілемського, відкривається чудова панорама гір — на півночі видно весь хребет Аршиці (з найближчою його вершиною — Ґорґаном Ілемським (1587м)). Далі на схід видно гострий пік Високої та плаский Ігровець, а також далеку Сивулю. У південно-східному напрямку домінує вершина Молодої (1723м), від якої тягнеться до Яйка - Ілемського хребет з вершинами Поганець (1667м), Укерня (1620м), Сиваня Лолинська (1643м). Зліва від Молодої помітна Ґрофа. У південному напрямку видно Негровець, а на захід — безліч нижчих заліснених хребтів у долині річки Свіча, серед яких виділяється Менчил. У перспективі північно-західного відрогу Яйка-Ілемського низько в долині проглядаються будівлі села Мислівки, а над ними височить хребет Хом. Таке враження, що наче весь світ  - суцільні гори.

На території лісництві знаходяться такі відомі полонини як: Мшана, Ільма-Поле, Гича та Німецька Полонинка. Колись ці гірські хребти і полонини були досить розвиненими центрами вівчарства, тепер же це популярні об'єкти туризму. Це справжній «клондайк» для пішохідних мандрів. Тут завжди багато туристів, а все завдяки тому, що подорожі  Яйко-Ілемським та іншими популярними вершинами - технічно нескладні, часто не вимагають спеціальної підготовки, а тому по силам туристам всіх вікових категорій. Їхати сюди варто не тільки влітку. У вересні починається грибна пора, яка триває аж до перших заморозків, а взимку від незвичайних пейзажів немов іншого світу просто неможливо відвести погляд! Цілюще гірське повітря, дзвінка тиша і навколишня краса, зроблять ваше перебування на території Ільм’янського лісництва незабутнім. Крім туристичних зваб, Ільм’янське лісництво ще цікаве своїм форельним господарством та великою пасікою.

Форельне господарство Ільм’янського лісництва знаходиться на березі річки Свіча, поруч вікові смереки і ялиці, невеличка церква греко-католицької громади, цього цілком достатньо, щоб відправитися туди на цікаву екскурсію. Місце вибрано не випадково, форель - індикатор чистоти і в брудній воді вона жити не буде. Перше, що потрапляє на очі це ряд «ванн» в яких живе риба від мала до велика. На перший погляд може здатися, що вода брудна. Насправді всі ванни проточні. Технічно все влаштовано таким чином: з потоків урочища «Ільма» є рукотворний відвід, який направляє струмкову воду в спеціальний канал. Далі вода по каналу подається у ванни з одного боку, а з іншого боку - відводиться назад у річку Свіча самопливом. Виходить практично природна циркуляція. Звичайно особливо цікаві дорослі екземпляри.  У форельному господарстві розводять тільки райдужну форель (райдужна, бо при вигині у неї на боці «грає веселка»). Годують рибу спеціальними кормами. У маленьких ванночках живуть мальки, такий собі імпровізований садочок. За цей час харчуючись і кочуючи з одного басейна до іншого риба досягає товарної ваги – 500 - 600 грам. У такий спосіб рибу вирощують від малька до дорослої особини, процес триває приблизно два роки. Опікується форельним господарством - рибовод Грибович Віталій Васильович. Як розповідає Віталій Васильович, що форельне господарство – візитна картка Ільм’янського лісництва, і стало популярним місцем для туристів.

Крім форельного господарства на території Ільм’янського лісництва функціонує велика пасіка, в даний час налічує 49 вуликів. Професія бджоляра не менш складна і відповідальна, ніж інші професії, - розповідає бджоляр Зваричович Наталія Володимирівна.  Адже бджоляр повинен на відмінно знати не тільки теорію своєї роботи, але й бути чудовим практиком. Чим займається бджоляр? Він займається вивченням і розведенням бджіл, досліджує їхнє життя в різних його проявах. Щоб розводити бджіл, необхідно навчитися спілкуватися з ними – підкреслює Наталія Володимирівна. Заняття бджільництвом сильно міняє спосіб життя людини. Бджоли не виносять різких неприємних запахів, зокрема парфумерії, алкоголю і тютюну. Ця робота основана на трьох китах: працьовитості, відповідальності й терпінні. Залежно від пори роки, як каже Наталія Володимирівна, у бджоляра абсолютно різні турботи. Взимку вона доглядає бджіл, стежить за станом вуликів ( разом з чоловіком ремонтують інструмент і роблять рамки для нових сотів), навесні починають підготовку бджіл до медозбору, влітку контролюють їх чисельність. Осінь – пора підводити підсумки і рахувати зібраний урожай.  І так з року в рік! Спілкування людини з бджолами дозволяє їй збагачуватися духовно і більше зрозуміти Природу.

   Прес-служба ДП "Вигодський лісгосп" висловлює щиру вдячність за надані фотоматеріали і консультативні довідки про Яйко-Ілемське мандрівнику-аматору Мацьківу Олегу Ігоровичу.               

ВИШКІВСЬКЕ ЛІСНИЦТВО

     Вишківське лісництво ДП «Вигодський лісгосп» знаходиться у селі Вишків Долинського районі – межа Івано-Франківської та Закаратської областей поруч з Торунським перевалом, відстань від районного центру м. Долина близько 43 км. Лісництво розташоване високо в горах на висоті приблизно 800  м н.р.м у верхів’ї річки Мізунки, яка протікає через село Вишків і бере початок на його околиці. Знаходиться поруч з трасою автодороги Долина-Хуст, яка з півночі долає Вишківський перевал, а з півдня – Торунський. Звідси беруть початок Вишківські Горгани, а за ними лежить славнозвісне озеро Синевір. На захід розкинулись вершини гір Чорна Ріпа та Високий Верх, які тягнуться до селища Славське Львівської області. Лісництво розташоване в мальовничому місці з вікон котрого відкривається неповторні краєвиди Карпатських гір і садиби села, розкидані маленькими хуторцями по вершинам «кичерок».

   Перші письменні згадки про село Вишків відносяться до ХVІІ, а саме 1678 р. У межах села виявлено залишки городища ХІІ-ХІІІ століть, розкопаного археологами Львівського державного університету, що є історичною пам’яткою старовини. Займаючи стратегічне положення серед перевалів на межі трьох областей, Вишків став ареною кровопролитних боїв між австрійськими і російським військами у Першій світовій війні (1914-1918 років). Свідченням цього на Торунському перевалі є військовий цвинтар, де поховані жертви цієї війни. Останки воїнів потребують гідного спочинку, тож колектив Вишківського лісництва постійно опікується кладовищем і тримають його в належному порядку. Спочатку Австрійський військовий цвинтар був огороджений невисоким дерев’яним парканом. Хрести також були дерев’яні, на кожному з них стояв номер могили і таблиця з прізвищем, але з плином часу вони зруйнувались і пізніше у 90 -х роках були замінені на бетонні.

Межові знаки на Вишківському перевалі: зі сторони Закарпатської області Святий Архангел Гавриїл - оберіг Івано-Франківщини, а зі сторони Івано-Франківської - бурий карпатський ведмідь оберіг і символ Закарпаття.

 Територія лісництва упорядкована, завдяки старанню колективу лісництва і під безпосереднім керівництвом лісничого Вишківського лісництва Штуки Віталія Анатолійовича та його помічника Мировича Юрія Юрійовича. Найголовніше, що збільшилася площа новозбудованої адміністративної будівлі лісництва в порівняні з старою будівлею, придбано і встановлено меблі. Одним словом, зараз адміністративна будівля Вишківського лісництва всередині і зовні абсолютно змінилася, стала більш просторою і зручною для роботи. На садибі лісництва побудовані нові склади, встановлено лісові декоративні скульптури, аншлаги та панно (скульптор  по дереву Халус Іван Мирославович), додатково посаджені декоративні дерева в мінідендропарку. Все це дозволяє сказати, що лісництво і його територія виглядає по-європейські сучасно, красиво і комфортно.

Лісові аншлаги  Помічник лісничого Вишківського лісництва Мирович Ю.Ю. біля дорожного панно на перевалі